середа, 28 березня 2012 р.

Василь та Анастасія Жданкіни - Пийте, браття, попийте



Василь та Анастасія Жданкіни.
Виступ у Тернопільській обласній філармонії 12.02.2012

Текст:
1. Пийте, браття, попийте,
Та на землю не лийте (2).
Напийтеся всі п'яні -
Не будете упрямі,
Веселітесь, пляшіте,
Друг друга потішіте.

Пийте, браття, попийте,
Та на землю не лийте (2).

2. Співаєм, скачем, пляшем,
Руками плещем, машем (2)
Всі печали забивши,
Вином ся звеселивши!
Всі печали забивши,
Вином ся звеселивши!

Пийте, браття, попийте,
Та на землю не лийте (2).

3. Тую скляницу поп'єм --
Скоро по другу пошлем (2).
Другую попиваєм,
Ін по мед посилаєм.
Другую попиваєм,
Ін по мед посилаєм.

Пийте, браття, попийте,
Та на землю не лийте (2).

4. Ні о чім нам тужити,
Пива велим налити (2).
Подпившися гораздо,
Пойдем потом всі разно.
Подпившися гораздо,
Пойдем потом всі разно.

Пийте, браття, попийте,
Та на землю не лийте (2).

5. В мисли то і держиться,
Как би вина напиться (2)
Болить голова больно,
В постели лежать полно.
Болить голова больно,
В постели лежать полно.

Пийте, браття, попийте,
Та на землю не лийте (2)

6. З похмілля як же вставши,
Ті ж чарки в руки взявши (2)
Первую іспиваєм,
Похмілля проганяєм.
Первую іспиваєм,
Похмілля проганяєм.

Пийте, браття, попийте,
Та на землю не лийте (2).

7. Другую ту як вип'єм,
Всім "многа літа" крикнем (2).
Третюю ту як вип'єм,
Всім "многа літа" крикнем.
Третюю ту як вип'єм,
Всім "многа літа" крикнем.

Многая, многая (2),
Многая літа!
Сотвори, Господи,
Даруй нам, Господи,
Многая літа!

понеділок, 26 березня 2012 р.

Дєвушка зі Сходу

 Автор: Ірена Карпа, джерело: Українська правда



Мені сьогодні наснився цілком апокаліптичний сон: потонув великий корабель, всі, включно зі мною, борсаються в холодній воді, і тут на горизонті з`являється дуже доладний моторний катер, а ньому добре вдягнені рятівники, посміхаються і кажуть: "Ми припливли за американцями!"

Американців знайшлося аж двоє — мій чоловік і якась білява жіночка за 50. Я, повагавшись недовго й уявивши собі перспективу пояснення службовцям на борту красивого катера, що я тут чиясь там дружина і якимось боком теж хочу впхатися на катер-для-американців, зітхаю і понуро бреду пакуватися разом зі своїми співгромадянами до великого, старого, іржавого радянського тролейбусу, і поки тітки квокчуть, а дядьки кричать "Саня, ета же нє мой красовак", дивлюся сумно за вікно у монохромний дощ.

Випереджуючи спроби паркетних фройдів покопатися в моїй немудрій голові, розкриваю секрет: я вже котрий день не можу змусити себе піти зробити новий закордонний паспорт, а відтак піти в посольство і комусь доказувати, що я не заробітчанка, не проститутка і не мрію про загранічне ПМЖ, а просто хочу візу для своїх мандрівних і культур-трегерських егоїстичних цілей.

(Ну і як же приємно за умов позитивного результату дивитися в круглі очі шенгенського прикордонника, що витріщається в нападі культурного шоку на мою трирічну мульти-візу в цілком чистому українському паспорті... Правда, для цієї приємності треба себе таки пересилити й зібрати документи).

А все-таки цікаво, чи за мого життя вдасться застати зміни ставлення до українців за кордоном. Бо щось скільки б ми самовіддано не тикали їм в очі нашими клічками-шевченками, науковцями, дівчатами джеймсів-бондів, оскароносними акторками й режисерками українського походження, перекладеними письменниками й цигано-київськими музикантами, ми в їх очах — вічні заробітчани.

Секс-працівниці включно, вони теж на заробітках (одна дівчина у своєму бажанні "зробити собі зуби" - себто, заробити на стоматолога — аж в Амстердамі опинилася...)

Ну або інша іпостась — зла жінка зі Сходу, захланна фатальна падлюка, що "панаєхала" тут забирати собі всі "астаткі розкаши" - чесних довірливих західних чоловіків із їх зарплатою, податками й пенсією.

По-іншому нас просто відмовляються сприймати. Кон'юнктура не та. Давайте швидко глянемо взагалі на те, що популярне. Оно, приміром, Марина Левицька. Прекрасна англійська письменниця, читати в оригіналі (в перекладі не пробувала) весело, легко й цікаво.

Україна в її "Двох Караванах" чи "Історії тракторів по-українськи", звісно, не зовсім правдоподібна: шахтарі з Донеччини поголовно говорять українською а дочки професорів київського університету, начитавшись наташ-ростових, їдуть збирати полуниці на полях негостинної Англії, але червона нитка, як ви вже зрозуміли, протягнута достеменно: заробітчани, торгівля людьми, всі бідні-нещасні й злі-недобрі, наречені з Інтернету, пройдисвіти з мобілками.

Щоби читачі побачили, що у них самих не все так зле. Що ніхто не відбирає паспорт і що захищає профспілка, і навіть якщо він опиниться, одурний, надворі, то прийде хтось із благодійних організацій і дасть безкоштовної каші з маслом.

Одна знайома режисерка з України вже купу років живе в Парижі. І от захотілося раптом нахабі зняти фільм — психологічну драму з вирішенням екзистенційних проблем людської особистості. "Е... нє! - сказали їй. - Нашо таке знімати? Таке й французи знімуть! А чого б тобі, дорогенька, не зняти фільм про поневіряння дівчинки зі Сходу у Парижі? Оно ти сама як по горищах перебивалася, як тільки переїхала?" Ну, і піпл, відповідно, дуже добре все схаває.

Якось була в Берліні на презентації книги Сергія Жадана. "І що, - допитувалася, роблячи болісне лице модераторка, - у вас там так і правда п’ють горілку всі безнадійно серед білого дня, під кіосками?!"

Зала на мить завмирала в очікуванні. "Ні, - терпляче зітхав Жадан, - в цьому романі описуються реалії початку дев’яностих..." Модераторка розчаровано зітхала, але знову пробувала поцікавитися бідуванням Східної Європи через три запитання...

(Воно, звісно, було кілька років тому... І, для сумної справедливості варто зазначити, що тоді я й гадки не мала про те, що в Україні працює машина часу — дев’яності повернулися, гоп-ца-ца!)

Пам’ятаю, коли я вперше потрапила до Франції в геть юному віці, мою благодійницю (тітку, в якої я жила, вигравши дитячий літературний конкурс) буквально ображало те, що я не непритомнію на вигляд свіжих фруктів і не розповідаю про те, як у мене мама п’є горілку, а тато б’є нас із сестрою трубою від пилососа.

Важко їй давалися мої розповіді про художню школу й книжки, котрі в нас діти теж уміють читати. "Дивна якась дівчина", - вирішила тітка про мене, коли я ніяк не прореагувала на показаний мені чек із супермаркету і її слова "От бачиш, скільки ми тут витрачаємо щодня на їжу? Це ж по-вашому сто доларів!!!"

Але, знову для справедливості, мушу сказати, що то не лише України стосується, отаке от сприйняття ситим європейським світом голодного всього-іншого. Що у фільмах Кустуріци? Цигани, бідні села, пиятика, лайно, кури, стрільба з вогнепальної зброї.

Що у левовій частці всіляких пулітцерівських премій і бестселерах штибу "Лондостану"? Що в оскароносних фільмах, як от "Мільйонер із нетрів"? Правильно, будні нещасних і голодних. У найліпших випадках — із добрим, катартичним кінцем, де добро перемагає зло і в героя купа грошей, принцеса і освіта в найліпшому світовому університеті.

Але частіше — просто "правда жизні". Від неї, рідної, нікуди не втечеш: з десакралізацією літератури історично так склалося, що почали описуватися драми "маленької людини" замість пафосних героїчних саг.

Але все ж таки... Все ж таки дуже часто хочеться, щоби тебе сприймали поза межами оцього "битійо опрєдєляєт сознаніє". Бо і буття в тебе може бути відмінне від їх стереотипного уявлення про нас, занюханих, і свідомість.

Особисто я і мої друзі не втомлюються мило посміхатися француженкам, котрі, тримаючи в сумочці максимум блискучий томик якої-небудь анни-гавальди з її героїнями, ладними померти, перебігаючи дорогу на вигляд трендових туфель у вітрині, ледь не обурено питають цю негідницю зі Сходу: "Як?! Ти розумієш Пруста?!!"

пʼятниця, 23 березня 2012 р.

У Паризькій книгарні «Глоб» відкрито відділ української літератури

Джерело: Друг Читача




У Паризькій книгарні «Глоб» відкрито відділ української літератури. Про це українські письменники дізналися під час Паризького книжкового салону, на якому вперше була презентована українська література.

16–19 березня 2012 р. у Франції пройшла одна з найбільших книжкових виставок-ярмарків світу – Паризький Книжковий Салон, в якій у 2012 році взяли участь 40 країн, близько 2 000 письменників, понад 1000 видавців, відбулося 500 різноманітних подій, а відвідувачами стали майже 190 тисяч прихильників книжки.

Цього року вперше за його історію на Салоні офіційно презентована сучасна українська література і завдяки цьому Україна в особі Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів (УАВК) вперше потрапила в каталог виставки, як країна-учасниця, – повідомляє УНІАН.


16-го березня на Салоні відбулась презентація сучасної української літератури за участі 7 українських письменників: Марії Матіос, Тимофія Гавриліва, Лариси Денисенко, Євгенії Кононенко, Антона Кушніра, Ірисі Ликович та Євгена Положія.


Під час презентації представлено франкомовний «Альманах української сучасної літератури». У видання ввійшли перекладі французькою мовою уривки творів шістнадцяти авторів: Тимофія Гавриліва, Лариси Денисенко, Анатолія Дністрового, Оксани Забужко, Василя Кожелянка, Євгенії Кононенко, Леоніда Кононовича, Антона Кушніра, Ірисі Ликович, Лади Лузіної, Марії Матіос, Євгена Положія, Ірен Роздобудько, Івана Рябчія, Наталки Сняданко та Дмитра Чистяка. У підготовці Альманаху взяли участь 9 перекладачів. Це видання – спроба ознайомити, у першу чергу, французьких видавців та літературних агентів з таким феноменом, як літературний процес у сьогоднішній Україні, і дати їм можливість відчути «на смак» твори не тільки відомих авторів, а й молодих, які роблять перші творчі кроки, але вже отримали відзнаки на престижних вітчизняних літературних конкурсах. Альманах є спільним проектом видавців та перекладачів, координатором якого виступила Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів (УАВК), поліграфічний партнер – «Дорадо-Друк».

Презентація української літератури на Паризькому книжковому салоні відбулась за сприяння Посольства Франції в Україні, Фонду Арсенія Яценюка «Відкрий Україну», Фонду Ріната Ахметова «Розвиток України» та Міжнародного літературного конкурсу «Коронація Слова»


15 березня в українській бібліотеці ім. Петлюри в Парижі на засіданні «Українського літературного клубу» пройшли літературні читання. Українська діаспора жваво зустріла виступи письменників і радо вітала інформацію, що приїзди та виступи українських письменників стануть регулярними.


17 березня в книгарні «Глоб» (Париж) також відбулися літературні читання. По закінченню вечора було оголошено про відкриття відділу української літератури, де всі охочі матимуть можливість купувати українські книжки. 19 березня аналогічний відділ української літератури відкрито в польській книгарні на Сен-Жермен де Пре.


За матеріалами УНІАН

четвер, 22 березня 2012 р.

Стан демократії в Україні на рівні Замбії

Джерело: Рідна країна Дзеркало тижня




Фото Прес-центру Львівської міської ради

Міжнародні експерти відзначають погіршення стану демократії в Україні. Згідно з оприлюдненими 22 березня висновками експертів німецького фонду Бертельсмана, в Україні спостерігаються «явні ознаки ерозії демократії».

«Порівняльний аналіз засвідчує обмеження політичних свобод і принципів правової держави у багатьох країнах світу. Погіршення демократії констатується у Латинській Америці та Східній Європі, особливо в Україні та Угорщині», — вказується в повідомленні.

«Індекс трансформації» готується раз на два роки. Рейтинг стану демократії серед 128 країн з перехідною економікою та країн, що розвиваються, базується на аналізі доповідей 250 міжнародних експертів. Рейтинг складається з двох індексів — статусного та індексу менеджменту.

Статусний індекс базується на таких критеріях, як стабільність інститутів демократії, дотримання принципів правової держави, участь громадян у політичному житті, а також соціоекономічний розвиток.

За цими показниками у відповідному рейтингу 2010 року Україна посіла 37 місце (6,55 бала за шкалою від 1 до 10, де 10 є кращим результатом), а в 2012 році опустилася на 55-те (5,96 бали). Такий же результат у рейтингу показала Замбія. Перше місце в цьому списку одержала Чехія (9,61 бала), останнє — Сомалі (1,22 бали).

Індекс менеджменту формується виходячи з того, наскільки послідовні й цілеспрямовані рішення приймалися керівництвом країн на шляху розвитку демократії та ринкової економіки за останні два роки.

Тут Україна теж погіршила свій результат, опустившись з 66-го місця (4,92 бала) у 2010 році до 76-го (4,62 бали) у 2012 році. Це місце вона розділяє з Центральноафриканською Республікою. На першому місці у цьому рейтингу — Тайвань (7,72 бали), на останньому — Північна Корея (1,31 бали).

Варто нагадати, що американська неурядова організація Freedom House нещодавно перемістила Україну з групи «вільних демократій» у розряд «частково вільних».