неділю, 31 травня 2015 р.

У ДНІПРОПЕТРОВСЬКУ ПОПРОЩАЛИСЯ З БІЙЦЕМ ПОЛКУ ДНІПРО-1, ЯКИЙ ЗАГИНУВ У ІЛОВАЙСЬКОМУ КОТЛІ


Джерело: Штаб Майдану Дніпропетровськ в Фейсбуку

Прес-служба Штабу національного захисту повідомляє:


29 травня, п’ятниця, о 14:00 на Краснопільскому цвинтарі відбулася панахіда по Герою України, бійцю полку «Дніпро-1», Юрію Матущаку. Хлопець вважався зниклим без вісти більше 9 місяців з того часу, як разом з побратимами потрапив у Іловайський котел в серпні 2014 року. До війни на Сході він займав активну проукраїнську позицію був ініціатором проектів та акцій, деякий час жив на Західній Україні. А вже влітку 2014 року вступив до лав батальйону з єдиною метою – захистити свою Землю від ворогів. Штаб національного захисту Дніпропетровської області та керівництво полку «Дніпро-1» співпрацювало з багатьма організаціями, намагаючись знайти свого бійця. На жаль, тільки у травні 2015 вдалося знайти його місцезнаходження.
У жовтні 2014 року його було поховано як «Тимчасово невідомий» на Краснопільскому цвинтарі у Дніпропетровську, разом з бійцями ЗСУ та добровольчих формувань. В травні, після всіх процедур по визначенню ДНК, результати підтвердилися .


Тепер його найближчі люди, рідні, сім`я, друзі та бойові товариші зможуть попрощатися з ним, адже місце поховання тепер відомо.

На річницю поховання, восени 2015 року, буде встановлено пам’ятник Юрію.
Нагороджений посмертно Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 р., орденом «За мужність» III ступеня.

Герої не вмирають....

Одне з останніх Інтерв`ю з Юрієм (червень 2014 року):
http://www.segodnya.ua/…/bezhenec-iz-donecka-chelovek-s-gra…

Також матеріали про Юрія:
http://incognita.day.kiev.ua/yurko-matushhak.html






На фото: поряд з Юрієм стоїть ще один боєць полку "Дніпро-1", В`ячеслав Макаренко, який вважається без вісти зниклим після Іловайську.

середу, 13 травня 2015 р.



Сьогодні я врешті дочитав том ідеологічних та геополітичних праць Дмитра Донцова. Читав довго, майже два місяці. Колись, коли мені було 18-19 років присутпав до читанння цього тому, однак тоді він був мені ще не по зубам. А ось і осилив. Таких потужних, насичених творів давно не читав. Чіткі, викрастилізувані думки, обдумані і аргументовані ідеї, живий, не канцелярський стиль письма. Приємно, що в українській думці є така постать.

Прикро, що твори писані мало не сто років тому залишаються до болю актуальними і нині. Ті самі біди, що й тоді: національна дріб`язковість, зневага своєї нації і культури, зрада духовного в угоду матеріальному.

Жаль, дуже жаль.