четвер, 26 січня 2012 р.

Помер Дмитро Гриньків - засновник підпільної антирадянської організації 1970-х

 Джерело: Історична правда


 25 січня в Коломиї помер Дмитро Гриньків - в 1972-ому він створив підпільну організацію "Спілка української молоді Галичини", відсидів 5 років, а потім продовжував спротив, доки не переміг.
Про смерть Дмитра Гриньківа повідомив історик дисидентського руху Василь Овсієнко.
Похорон має бути 27 січня в Коломиї. 
Дмитро Гриньків (11.06.1948, с. Марківка Печеніжинського (нині Коломийського) р-ну Івано-Франківської обл. – 25.01. 2012, м. Коломия).
Засновник "Спілки Української Молоді Галичини", член Української Гельсінської Спілки (УГС), журналіст, письменник.
1966 року, закінчивши Печеніжинську середню школу, Гриньків із Романом Чупреєм поїхав за комсомольською путівкою в Дніпропетровськ, де вони працювали слюсарями-складальниками на ремонтному заводі.
В 1970-му вступив на енерґетичний факультет Івано-Франківського інституту нафти і ґазу (вечірнє відділення було в Коломиї). 1971 прийнятий в КПРС, обраний секретарем комсомольської організації підприємства. Перебрався в Коломию, де наймав помешкання в Параски та Романа Рижків, які відбули ув'язнення за участь у національно-визвольній боротьбі. Спілкування з ними увиразнило світогляд.
Гриньківа та коло його друзів обурювали репресії проти української інтелігенції, особливо арешти української інтелігенції, що почалися 12 січня 1972 року. Визрівала думка, що й їм пора вступати в боротьбу.
31 січня 1972 року в хаті Василя-Івана Шовкового в Печеніжині зібралися кілька друзів-однодумців (окрім господаря та Гриньківа  – Роман Чупрей, Дмитро Демидів, Василь Михайлюк, Федір Микитюк, Микола Мотрюк).
Підбивши підсумок розмови, Гриньків застромив ножа в стіл, поклав на колодку руку і склав присягу на вірність Україні. Друзі поклали руки зверху. Так виникла підпільна організація, яка в процесі подальшого обговорення прибрала назву “Спілка Української Молоді Галичини”.
У лютому склали присягу Любомир Чупрей ─ брат Романа, Іван Мотрюк, Василь Кузенко, улітку в організацію був прийнятий Василь Гриньків, восени – студент Львівської політехніки Богдан Романишин.
Майбутню Україну організація уявляла собі незалежною соціалістичною державою типу Польщі або Чехословаччини. Досягати цього мали намір шляхом ідеологічної боротьби, хоча, залежно від обставин, не виключали і збройної.
 Дмитро Гриньків
На одному з зібрань Гриньків прочитав лекцію про становище України в СРСР, спираючись на зібрану ним статистику. Усього зібрань було десять, у лютому 1973 збиралися провести з'їзд усіх членів СУМГ.
СУМГ була організована на зразок бойових загонів УПА: нелегальні зібрання в лісі, в горах; кожний член організації мав псевдонім (Гриньків — “Грім-гора”).
Завдання кожному Гриньків давав письмово зі врахуванням його можливостей. Це було збирання інформації про діяльність УПА, вивчення настроїв студентів і вербування нових членів СУМГ, збирання пісень і розповідей про УПА та її леґендарних вояків, збирання літератури з історії національно-визвольних змагань, пошуки зброї, щоб у разі потреби можна було захистити себе і свою родину.
Сам Гриньків під той час був головою комітету ДТСААФ (Добровільного товариства сприяння Армії, Авіації і Флоту) підприємства, на якому працював, і тому мав можливість навчати стрільби членів своєї групи як легально, так і на нелегальних зібраннях у горах.
Гриньків викрав два будівельні пістолети, які Василь-Іван Шовковий мав переобладнати для стрільби з однієї руки. Викрали малокаліберну ґвинтівку і карабін.
Восени 1972 члени СУМГ поклали в Печеніжині вінок до пам'ятника Олексі Довбушу з синьо-жовтою стрічкою з нагоди річниці його загибелі.
Найпевнішим членам організації було доручено законтактувати з іншими схожими групами, але вони цього не встигли зробити, бо гравер, якого Гриньків попросив написати назву на заготовці печатки організації, доніс у КГБ.
Діставши сигнали з інших джерел, Гриньків спеціально задля “стукача” скликав збори, де було розіграно саморозпуск організації, і розпорядився кожному зробити в себе "обшук" та понищити все підозріле. Та це тільки пришвидшило арешти.
15 березня 1973 були заарештовані Гриньків, Шовковий, Мотрюк, затриманий і за два дні заарештований Чупрей, через місяць – Демидів.
При обшуку у Гринькова було вилучено заготовку печатки та одне письмове доручення, патрони до малокаліберної ґвинтівки. Припертий доказами, того ж дня він здав "арсенал", захований на роботі.
Упродовж 2-3 місяців їх винуватили у "зраді батьківщини" (ст. 56 КК УРСР), шантажуючи смертною карою або 15-річним ув'язненням. На половині слідства справа була перекваліфікована на ст. 62 ч.1 (антирадянська агітація і пропаганда), 64 (створення антирадянської організації), 81 ч.2 (викрадення державного майна), 140 ч.2 (крадіжка), 223 ч.2 (викрадення зброї та амуніції).
Івано-Франківський обласний суд на закритому засіданні, що тривало три дні, виніс 9 серпня 1973 року вирок: як керівник організації, Гриньків отримав 7 років таборів суворого режиму та 3 року заслання, інші - 4-5 років. На суді Гриньків тримався виклично, навіть зухвало.
У політичному таборі ВС-389/36 у с.Кучино Пермської обл. в 1974 р. разом з іншими відомими політв'язнями брав участь у страйку протесту у зв’язку з побиттям дисидента Сапеляка. У 1974-75 Гриньків належав до групи, яка готувала інформацію про становище в таборах і передавала її на волю, де вона з’являлася в самвидаві.
На початку 1977 р. Гриньківа возили на "промивання мозку" до Івано-Франківська, пропонували написати зречення від своїх поглядів, та він відмовився це зробити. У 1978 його привезли до Києва, потім півроку тримали в глухій ізоляції в тюрмі "Лефортово" в Москві. Зрештою на клопотання дружини та матері (вона померла в березні т.р.) помилуваний і звільнений у кінці серпня 1978-го.
Удома зміг улаштуватися наладчиком, згодом токарем на завод "Сільмаш", де КГБ зібрав багатьох колишніх політв'язнів, щоб легше їх контролювати. Спроби схилити до написання покаянних заяв у пресу Гриньків рішуче відкидав.
В 1979 році організував поету-дисиденту Тарасу Мельничуку втечу з психлікарні і переховував його.
1985-1989 — засновник і редактор машинописного позацензурного журналу “Карби гір”, де публікував статті про дисидентів і національний рух, їхні твори. Один з організаторів Української Гельсінської спілки (1988) та Української республіканської партії (1990) в Коломиї.
 
1990-98 – депутат Коломийської міської ради, яка здійснила демократичні перетворення, згодом працював у відділі внутрішньої політики міськради, головним спеціалістом при міськвиконкомі, консультантом цього відділу.
1999 року завершив навчання в Чернівецькому економічно-правничому інституті, юрист.
Постановою Верховного Суду України від 9.07.1994 вирок частково скасований за відсутністю складу злочинів, передбачених ст.ст. 62 ч.2 і 64 КК УРСР.

Немає коментарів:

Дописати коментар