вівторок, 13 грудня 2011 р.

Українські народні музичні інструменти :)

Автор: Марися Рудська

Спеціально для http://photofabrique.at.ua/
я малювала-малювала і намалювала українські народні музичні інструменти.
З цього скоро будуть листівки :)
Не обов'язково такі як я склеїла, але точно з музичними інструментами :)


Мені дуже бракувало при їх малюванні, чути їх звучання!
Знаю як звучить дримба, бандура, сопілка... але от як звучить торбан - не можу навіть уявити!
Було б класно зробити простий і зрозумілий сайт, там де буде зображення інструмента, щось цікаве про нього і кнопка "плей", для того щоб зрозуміти його сповна.
Є хтось серед моїх френдів хто захоплюється народними інструментами і добре вміє з ними спілкуватися?:)


А поки, приємного перегляду!










неділю, 11 грудня 2011 р.

Малоросійські типи

"Жители Малороссии принадлежат к славянскому племени и называются, по имени края, малороссами, т.-е. жители Малой России. Среди нас же, великоруссов, они известны еще под именем хохлов: но название "хохол" - слово бранное, и всякий малоросс, услыхав его, ответит тоже бранью и назовет великорусса "кацапом". Эти бранные два слова, которыми наделяют друг друга малоросс и великорусс, произошли от того, что в старину все малороссы брили бороду и голову, оставляя только на макушке чуб, или хохол. Великоруссы же, наоборот, не брили не только на голове волос, но и бороды носили большие, откуда и получили прозвище кацапов",т.-е."козлов"...


Малоросс набожен, глубоко чтит веру и уставы церковные. Нрава он доброго, спокойного, медлен, ленив. Наблюдается в его характере и мстительность, но зто уже наследие польского ига. От природы очень умный, он проявляет и хитрость; но ум его и вся хитрость не направлены на ту расчетливость и сметливость в отношении средств зашибать копейку, на которые направлены у великоросса, жителя севера, холодного климата, неплодородной почвы, с его промышленным духом. Характерной чертой малоросса служит врожденная ему насмешливость, не покидающая его и в самые тяжелые минуты. Например, когда при Петре Великом некоторые малорусские старшины по одному доносу были наказаны кнутом и после экзекуции лежали на рогожах, один из них обратился к товарищу: "А що, брате, чи солодка московська пужка (плеть): може б її послати нашим жінкам на гостинець!"...




Одежда малоросса довольно оригинальная и красивая и состоит у мужчин из полотняной рубахи с маленьким, прямым воротом, очень часто вышитым, завязывающимся посредине шнурком или лентой; надевается она под шаровары. Шаровары шьются чрезвычайно широкие и заправляются всегда в сапоги-чоботы. На голове он носит высокую шапку из мерлушек с суконным дном, а иногда и всю из мерлушек, во все времена года, т.-е. и зимою, и летом. Только в некоторых местах летом на голове носят так называемый "бриль", т.-е. круглую шляпу, войлочную или соломенную. Поверх рубахи они надевают "юпку" (род пальто), белую или серую с цветными выпушками и застегивающуюся кожаными пуговицами; молодые же парни (парубки) - "каптанокъ" (полукафтан). Когда отправляется малоросс в дорогу, то надевает еще "свитку"(род армяка)...






Женский костюм еще наряднее, еще красивее. Состоит он из рубахи обыкновенно холстинной, с вышивкой на рукавах и подоле. Вышитый подол называется "ляховка". Стан свой они обертывают двумя кусками материи, привязывая их поясом. Ткани эти носят название "плахта" и "запаска". Плахта бывает парчевая или шерстяная, в клетках или цветах, запаска гладкая. При выходе из дому летом девушки и молодицы надевают сверх этого еще "гірсет" (коротенькое пальто без рукавов) или "юпку", такую же, как и мужскую, но только несколько короче. В дорогу надевают тоже "свиту", но уже более длинную, чем мужская...










Голову девушки платком почти не покрывают, а убирают ее "стричками" (лентами), обвязывая их таким образом, чтобы концы ниспадали сзади вместе с косой, в которую тоже вплетают ленты. За ленту, идущую вокруг головы, затыкают цветы, весной и летом - живые, в другое время года—искусственные. На шею надевают много бус, коралловых, стеклянных и янтарных, называемых "наметами". На ногах носят сапоги (богатые - сафьяновые) или же "черевички" (в роде туфлей)...














Въезжая в улицу, вы почти не видите хат, - они все попрятались в зелени, а видите плотные плетни, за которыми зреют вишни, выглядывают громадные цветы подсолнухов и яркие, пестрые маки. Кое-где встречаются колодцы с стремящимся вверх "журавлем" и стоящими рядом выдолбленными колодами для водопоя, около которых в грязи в приятной дремоте валяются свиньи, издавая повременам блаженное хрюканье. Словом, вы едете не по широкой мертвой и голой деревенской улице Московской губ., где избы, зачастую полуразвалившиеся, грязные, темные, смотрят на вас печально во всей своей бедной наготе, а по улице, где всюду чувствуется домовитость, опрятность, обилие, жизнь...









Войдя во двор, вы и тут увидите порядок, удобство и чистоту. Двор у малоросса не то, что у великоросса, у которого под одной крышей с избой темно и грязно. Это двор довольно обширный, на котором выстроенными отдельно стоят хлев для скота, "клуня", где хранится сено, овес и разные земледельческие орудия, и, наконец, чистая, опрятная хата, тщательно выбеленная и своеобразно покрытая соломой...










Но не только у малоросса жилище удобнее и лучше, чем у его северного брата, но и в пище у него больше чувствуется достатка и разнообразия. Благодатный климат дал все в изобилии: и птиц, и рыб, и овощей, и фруктов. Да и поесть, и попить малоросс любит, пожалуй, так, как никто. Без горилки, борща, вареников, галушек и сала он не может себе предста¬вить жизни даже на том свете. Ни один праздник, ни одно событие в жизни малоросса не проходит без того, чтобы не попить, не поесть всласть.Не стану перечислять названия всех кушаний, которые существуют у малороссов,- их нужно перечислить целые десятки и сотни,—замечу только, что самыми обычными кушаньями у них являются: борщ, юшка (уха), локшина (лапша), каша, "кулиш" (кашица), галушки (клецки), сырники (творожники), разное печенье из теста, как-то: паляници, буханци, книши, коржи и, наконец, сало (свиное) и лук (цибуля).
Водки пьют очень много и почти все поголовно, не исключая и женщин; мужчины пьют главным образом "горилку", т.-е. хлебное неочищенное вино, женщины - разные настойки и наливки: вишневку, сливянку, запеканку и др. Табак, "тютюн", курят только мужчины из коротких трубок, "люлек"...






Таков этот народ, - не глупый и не ленивый хохол, служащий часто предметом насмешек и анекдотов, тонкая наблюдательность которого и неподдельный юмор заставляют с уважением отнестись к нему и вспомнить то завещание, которое оставил один из его великих сынов, поэт Т. Шевченко:
Учитесь, брати мої, научайтесь.
Чужого не цурайтесь.
Та й свого не забувайте!
"

Пи. Си. У дописі використано цитати з книги Ф.С.Красільнікова "Украина и украинцы". - М.: Литературно-Издательский Отдел Народного Комиссариата по Просвещению, 1918.

Усі зображення з поштівок датовані поч. ХХ вік


Джерело: ukr_vintage

суботу, 10 грудня 2011 р.

Польща не скасує візи для українців під Євро-2012

 Польська влада не буде запроваджувати безвізовий режим для українців та громадян інших країн на час проведення фінальної частини Чемпіонату Європи з футболу, котрий відбудеться на початку літа 2012 року у Польщі та в Україні.
Про це повідомив представник прес-служби Міністерства закордонних справ Польщі, коментуючи можливість запровадження безвізового режиму між Україною та Польщею на час Євро-2012.
Співрозмовник УНІАН відзначив, що МЗС, як вже повідомлялося раніше, планує видавати на час єврочемпіонату візи громадянам країн, які мають їх отримувати, за спрощеною процедурою.
Зокрема, учасники Євро-2012 - футболісти, судді, лікарі, діячі UEFA i FIFA - зможуть отримати безплатну довгострокову мультивізу лише на підставі оригіналу листа Європейської футбольної федерації чи національних футбольних федерацій країн, котрі беруть участь в єврочемпіонаті.
При цьому вони зможуть отримати візу без особистої появи у консульстві.
Уболівальники зможуть отримати візу, продемонструвавши квиток на один із матчів Євро-2012, що відбудеться у Польщі.
Польська влада планує в Україні та Росії, команди яких братимуть участь в єврочемпіонату, організувати окрему чергу, на яку не треба буде заздалегідь реєструватися через інтернет, як це відбувається у випадку стандартної процедури.
Уболівальники, котрі не мають квитків, зможуть отримати звичайну польську туристичну візу, подавши стандартний пакет документів.
МЗС повідомив, що заявки на отримання віз на Євро-2012 можна буде подати з березня наступного року.
"Закликаємо усіх уболівальників, які потребують віз до Польщі, особливо з України та Росії, аби розпочинали процедури в консульствах якнайшвидше", - відзначили в прес-службі польського МЗС.
Міністерство зауважило, що консульства зможуть видавати візи цілим групам уболівальників навіть без їх особистої присутності, відзначивши, водночас, що візу не отримають ті, хто внесений в шенгенський реєстр людей, котрим заборонено в`їзд на територію 25 держав шенгенської зони (SIS) або до Польщі.

суботу, 3 грудня 2011 р.

Філософ, якого «не спіймав світ»


Сергій КРИМСЬКИЙ, доктор філософських наук, головний науковий співробітник Інституту філософії НАН України, член-кореспондент Нью Йоркської академії наук(США)
 
Творчість Г. Сковороди має глибоке значення, яке важко переоцінити в історії української духовності, європейської ментальності як такої. Він один із перших у новоєвропейській цивілізації утвердив феномен мудрості, якого після античних часів заступив усеохопний проект розсудливо-механічного тлумачення всього сущого, розгляду істини в її відриві від добра і краси. У проповіді філософа на перший план висувається ідея смислонаповненості самого буття, того софійного початку життя в її просвітленості надією та гармонією, який в українському менталітеті був ідейним мотивом протистояння хаосові, «пітьмі зовнішній» ворожих сил зла, іноземного гніту і навал.

Г. Сковорода слідом за великим Сократом твердив, що справжня мудрість полягає не стільки в пізнанні істини, скільки в тому, щоб жити в істині. Цим пояснюється той дивовижний факт його біографії, що філософ забороняв видавати свої книги, хоч і називав їх «дітьми». Сковорода вважав істинним філософським результатом «книгу» свого життя, в якій кожний вчинок будується як рядок життєтворчості, а рукотворні тексти є лише символізацією цього витвору життя, його знаками. «Воззри на мір сей, — писав він, — взглянь на род человеческій. Он ведь есть книга...» (с. 522; цитати поданi за оригіналом, зі збереженням його орфографії, тобто «руської мовы», відповідно до академічного видання Сковороди у 2-х т., т. 1, К., Наукова думка, 1961).
Ось чому Г. Сковорода твердить: «...исходы премудрости суть исходы живота», тобто життя (с. 140).

Із цієї точки зору він розглядає старозавітну книгу «Вихід» не як літературний матеріал, а як рецепт виходу з полону плоті в царство вільного духу. Така позиція дозволяє і біблійну книгу Буття трактувати не буквально, бо така буквальність породжує, на думку Г. Сковороди, «тлен, прах, обман». Тут має місце, кажучи сучасною мовою, символізація творчості людини, яка має відкрити своє небо і землю, знайти «твердь» свого буття, визначити стихії долі, знайти душу і увійти в «паузи» воскресного споглядання.

Подібним чином трактуються і власні твори Г. Сковороди. Наприклад, його діалог «Асхань» дає підстави порівнювати тексти філософа з «голубиною звісткою» через «потоп зміїний» до «вод священного розуму». Вустами голуба, вісника кінця потопу, Г. Сковорода каже: «...послала мене истина к милости, а мир к правдъ» (с. 156).

Життєві еквіваленти мають й інші філософські тексти Г. Сковороди. «Жизнь наша, — пише філософ, — есть путешествіе» (с. 362). І Г. Сковорода прокладає шляхи своїх мандрівок землями Київщини та Слобожанщини, стає мандрівним мислителем, який несе людям поезії «божественных песен», філософську мудрість і святу мораль.

Він розвиває філософський погляд на життя як виставу «вселенскаго сего чудотворного театра» (с.552) і, відповідно, в житті випробовує свою теоретичну установку, розігруючи різні життєві ролі.
Їх багатообразнiсть і не дозволила світу, згідно з формулою філософа, піймати його в цілковитій фіксації. У Г. Сковороди була роль і біблійного старця Варсави, і християнського проповідника Мейнгарда, паломника монастирів Слобожанщини і уставника (диригента) Петербурзької півчої капели, композитора і поета, викладача і сільського просвітителя. Це було вже справжнісіньке експериментування зі своїм життям, яке спростовує уявлення про схоластичність філософії українського мислителя. Не абстрактне теоретизування, а активне, емпіричне вторгнення в буття, у свою долю — такий імператив його світогляду. А це означає, що ідейний світ Г. Сковороди не можна вичерпати лише ідеями платонівської філософії.
ЛІТОГРАФІЯ. СТУДЕНТИ КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ. КІНЕЦЬ XVII СТ.
У вченні Сковороди про видиму і невидиму натуру буття, справді, є платонівські мотиви. Проте український філософ пов’язує видиме зі смертним початком життя, а невидиме — з вічним, духовним. І виходить уже, що філософська дилема духу і матерії зводиться до проблеми, яку Г. Сковорода намагався розв’язати всією практикою свого буття: «Одна ли смерть царствует? И нъсть живота» (с. 69 — 70), — тобто до проблеми тлінного і вічного.

Важко знайти у світовій філософії мислителя, який, подібно до Сковороди, випробовував безмежне прагнення вічного. Він вважав, що духовна людина, яка плекає у своїй душі істину, формує внутрішню нескінченну особистість, персону, яка здатна зливатися з Богом і відпочивати на «холмах въчнаго» (с. 170).

Тут немає абстрагованого богошукання. Хоч би як незвично для нашого утилітарного розуміння життя виглядав сковородинський пошук вічного, в ньому має місце і запит сучасності. Перспектива вічності є запитаною і нашим прагматичним часом.

Безумовно, не можна відволікатися від першочергових практичних вимог сьогоднішнього дня. Однак було б гірко ігнорувати при цьому ідеали нескороминущого, непохитного, вічного. У бурхливому морі можна зорієнтуватися лише за стійкими позиціями зірок. Тим більше, що ідеали вічності додають стійкості нашому життю, включають у нього далекі горизонти загальнолюдського досвіду, без якого наше життя легко перетворюється на фарс дрібниць, чвар і нісенітниць.
Невипадково ж духовна традиція сторіч зберегла парадоксальну формулу, яка свідчить, що хамство — це забуття вічності. У боротьбі з цим хамством, яке знецінює дрібницями і чварами розуміння життя, філософія Григорія Сковороди була і залишається нашим духовним гарантом стійкості перед теперішнім та непохитною надією на майбутнє.

ДОВІДКА «Дня»

Григорій СКОВОРОДА (1722—1794)

Народився 3 грудня 1722 р. у бідній козацькій родині в селі Чорнухи Полтавської губернії. У 1738 — 1741 р.р. та у 1744 — 1750 р.р. навчався у Києво-Могилянській академії, а у 1742 — 1744 роках перебував у Петербурзі, де співав у придворній капелі і спостерігав за столичним життям. Навчання в Академії зробило Г.Сковороду одним iз найосвіченiших людей свого часу. Він досконало володів латиною, церковнослов’янською, німецькою та польською мовами; вивчив філософські твори античних та сучасних авторів.

Є відомості про подорож Г.Сковороди країнами Західної Європи (1750 — 1753 р.р.) у складі посольської місії, а після повернення він викладав поетику в Полтавському колегіумі. Але ворожість церковної верхівки примусила Г.Сковороду заробляти собі на життя працею домашнього вчителя. 1759 р. запрошується до викладання у Харківському колегіумі, проте в 1769 р. остаточно стає мандрівним вчителем, оскільки це дозволяло йому зберегти необхідну свободу духу.

До самої смерті (9 листопада 1794 р.) Г.Сковорода ходив пішки Слобожанщиною та Лівобережжям, писав діалоги, читав і дарував їх друзям та усім, хто цікавився фiлософiєю життя. Заповів вибити такий напис на своїй могилі: «Світ ловив мене, але не спіймав» . Прозваний «українським Сократом», закликав людей: «пізнай себе!», «поглянь у себе!». Заклав основи української класичної філософії. Інтерес до літературної та філософської спадщини Г.Сковороди не зменшився, а навіть зріс у XX ст. (Д.Чижевський, М.Бердяєв); вплив вчення Сковороди простежується на сторінках роману М.Булгакова «Майстер і Маргарита».
Статтю російською мовою читайте в газеті "День"


Джерело: Україна Incognita

четвер, 1 грудня 2011 р.

Закарпатська 30-метрова ялинка вирушила до Ватикану. Фото

Джерело: Українська правда. Життя



З закарпатського СМТ Великий Бичків до Риму відправили 30-метрову ялинку, яка повинна вже 6 грудня прибути до Ватикану на святкування римо-католицького Дня Святого Миколая.



За 60-річною ялинкою, яку три дні рубали для Папи Римського, приїхали фахівці з Риму, які супроводжуватимуть різдвяну ялинку і самі встановлять її на головній площі Ватикану, пише ТСН.


Ялинку зрубали ще в суботу 19 листопада, а потім два дні працівники МНС обмотували і упаковували дерево. "Зв'язану" тросами ялинку зрізали, на вертольоті перенесли на галявину і завантажили на автопоїзд. В успішну путь символ Різдва благословили священики.