четвер, 26 січня 2012 р.

Помер Дмитро Гриньків - засновник підпільної антирадянської організації 1970-х

 Джерело: Історична правда


 25 січня в Коломиї помер Дмитро Гриньків - в 1972-ому він створив підпільну організацію "Спілка української молоді Галичини", відсидів 5 років, а потім продовжував спротив, доки не переміг.
Про смерть Дмитра Гриньківа повідомив історик дисидентського руху Василь Овсієнко.
Похорон має бути 27 січня в Коломиї. 
Дмитро Гриньків (11.06.1948, с. Марківка Печеніжинського (нині Коломийського) р-ну Івано-Франківської обл. – 25.01. 2012, м. Коломия).
Засновник "Спілки Української Молоді Галичини", член Української Гельсінської Спілки (УГС), журналіст, письменник.
1966 року, закінчивши Печеніжинську середню школу, Гриньків із Романом Чупреєм поїхав за комсомольською путівкою в Дніпропетровськ, де вони працювали слюсарями-складальниками на ремонтному заводі.
В 1970-му вступив на енерґетичний факультет Івано-Франківського інституту нафти і ґазу (вечірнє відділення було в Коломиї). 1971 прийнятий в КПРС, обраний секретарем комсомольської організації підприємства. Перебрався в Коломию, де наймав помешкання в Параски та Романа Рижків, які відбули ув'язнення за участь у національно-визвольній боротьбі. Спілкування з ними увиразнило світогляд.
Гриньківа та коло його друзів обурювали репресії проти української інтелігенції, особливо арешти української інтелігенції, що почалися 12 січня 1972 року. Визрівала думка, що й їм пора вступати в боротьбу.
31 січня 1972 року в хаті Василя-Івана Шовкового в Печеніжині зібралися кілька друзів-однодумців (окрім господаря та Гриньківа  – Роман Чупрей, Дмитро Демидів, Василь Михайлюк, Федір Микитюк, Микола Мотрюк).
Підбивши підсумок розмови, Гриньків застромив ножа в стіл, поклав на колодку руку і склав присягу на вірність Україні. Друзі поклали руки зверху. Так виникла підпільна організація, яка в процесі подальшого обговорення прибрала назву “Спілка Української Молоді Галичини”.
У лютому склали присягу Любомир Чупрей ─ брат Романа, Іван Мотрюк, Василь Кузенко, улітку в організацію був прийнятий Василь Гриньків, восени – студент Львівської політехніки Богдан Романишин.
Майбутню Україну організація уявляла собі незалежною соціалістичною державою типу Польщі або Чехословаччини. Досягати цього мали намір шляхом ідеологічної боротьби, хоча, залежно від обставин, не виключали і збройної.
 Дмитро Гриньків
На одному з зібрань Гриньків прочитав лекцію про становище України в СРСР, спираючись на зібрану ним статистику. Усього зібрань було десять, у лютому 1973 збиралися провести з'їзд усіх членів СУМГ.
СУМГ була організована на зразок бойових загонів УПА: нелегальні зібрання в лісі, в горах; кожний член організації мав псевдонім (Гриньків — “Грім-гора”).
Завдання кожному Гриньків давав письмово зі врахуванням його можливостей. Це було збирання інформації про діяльність УПА, вивчення настроїв студентів і вербування нових членів СУМГ, збирання пісень і розповідей про УПА та її леґендарних вояків, збирання літератури з історії національно-визвольних змагань, пошуки зброї, щоб у разі потреби можна було захистити себе і свою родину.
Сам Гриньків під той час був головою комітету ДТСААФ (Добровільного товариства сприяння Армії, Авіації і Флоту) підприємства, на якому працював, і тому мав можливість навчати стрільби членів своєї групи як легально, так і на нелегальних зібраннях у горах.
Гриньків викрав два будівельні пістолети, які Василь-Іван Шовковий мав переобладнати для стрільби з однієї руки. Викрали малокаліберну ґвинтівку і карабін.
Восени 1972 члени СУМГ поклали в Печеніжині вінок до пам'ятника Олексі Довбушу з синьо-жовтою стрічкою з нагоди річниці його загибелі.
Найпевнішим членам організації було доручено законтактувати з іншими схожими групами, але вони цього не встигли зробити, бо гравер, якого Гриньків попросив написати назву на заготовці печатки організації, доніс у КГБ.
Діставши сигнали з інших джерел, Гриньків спеціально задля “стукача” скликав збори, де було розіграно саморозпуск організації, і розпорядився кожному зробити в себе "обшук" та понищити все підозріле. Та це тільки пришвидшило арешти.
15 березня 1973 були заарештовані Гриньків, Шовковий, Мотрюк, затриманий і за два дні заарештований Чупрей, через місяць – Демидів.
При обшуку у Гринькова було вилучено заготовку печатки та одне письмове доручення, патрони до малокаліберної ґвинтівки. Припертий доказами, того ж дня він здав "арсенал", захований на роботі.
Упродовж 2-3 місяців їх винуватили у "зраді батьківщини" (ст. 56 КК УРСР), шантажуючи смертною карою або 15-річним ув'язненням. На половині слідства справа була перекваліфікована на ст. 62 ч.1 (антирадянська агітація і пропаганда), 64 (створення антирадянської організації), 81 ч.2 (викрадення державного майна), 140 ч.2 (крадіжка), 223 ч.2 (викрадення зброї та амуніції).
Івано-Франківський обласний суд на закритому засіданні, що тривало три дні, виніс 9 серпня 1973 року вирок: як керівник організації, Гриньків отримав 7 років таборів суворого режиму та 3 року заслання, інші - 4-5 років. На суді Гриньків тримався виклично, навіть зухвало.
У політичному таборі ВС-389/36 у с.Кучино Пермської обл. в 1974 р. разом з іншими відомими політв'язнями брав участь у страйку протесту у зв’язку з побиттям дисидента Сапеляка. У 1974-75 Гриньків належав до групи, яка готувала інформацію про становище в таборах і передавала її на волю, де вона з’являлася в самвидаві.
На початку 1977 р. Гриньківа возили на "промивання мозку" до Івано-Франківська, пропонували написати зречення від своїх поглядів, та він відмовився це зробити. У 1978 його привезли до Києва, потім півроку тримали в глухій ізоляції в тюрмі "Лефортово" в Москві. Зрештою на клопотання дружини та матері (вона померла в березні т.р.) помилуваний і звільнений у кінці серпня 1978-го.
Удома зміг улаштуватися наладчиком, згодом токарем на завод "Сільмаш", де КГБ зібрав багатьох колишніх політв'язнів, щоб легше їх контролювати. Спроби схилити до написання покаянних заяв у пресу Гриньків рішуче відкидав.
В 1979 році організував поету-дисиденту Тарасу Мельничуку втечу з психлікарні і переховував його.
1985-1989 — засновник і редактор машинописного позацензурного журналу “Карби гір”, де публікував статті про дисидентів і національний рух, їхні твори. Один з організаторів Української Гельсінської спілки (1988) та Української республіканської партії (1990) в Коломиї.
 
1990-98 – депутат Коломийської міської ради, яка здійснила демократичні перетворення, згодом працював у відділі внутрішньої політики міськради, головним спеціалістом при міськвиконкомі, консультантом цього відділу.
1999 року завершив навчання в Чернівецькому економічно-правничому інституті, юрист.
Постановою Верховного Суду України від 9.07.1994 вирок частково скасований за відсутністю складу злочинів, передбачених ст.ст. 62 ч.2 і 64 КК УРСР.

понеділок, 23 січня 2012 р.

У Києві говоритимуть про історію Голокосту



Джерело: Історична правда


З нагоди Міжнародного дня пам'яті жертв Голокосту (27 січня) у Києві відбудеться ряд заходів.

Єврейський фонд України, Всеукраїнський центр вивчення Голокосту "Ткума" за підтримки Міносвіти і Мінкультуризму України проводять ряд заходів у Києві 25-27 січня:

Круглий стіл у Верховній Раді України "Уроки Голокосту та культура пам’яті в Україні. Сучасні проблеми та шляхи їх подолання". Серед запрошених:
Вадим Колесніченко – народний депутат України,
Вікторія Дем’янчук – народний депутат України;
Руслан Бортник – президент ПО "Спільна мета", та інші.
24 січня, Верховна Рада, (вул.. Садова 3-а),
15.00-17.00
  • Прес-конференція з представниками ЗМІ.

Учасниками прес-конференції стануть:
Аркадій Монастирський – громадський діяч, голова правління Єврейського фонду України (Київ);
Ігор Щупак – відомий історик, дослідник теми Голокосту, автор багатьох наукових праць, директор Всеукраїнського Центру вивчення Голокосту "Ткума" і Музею історії євреїв України та історії Голокосту (Дніпропетровськ);
Борис Забарко – директор Інституту соціальних та общинних працівників, колишній в’язень Шаргородского гетто, провідний науковець Інституту світової економіки і міжнародних відносин Національної Академії наук України (Київ).
25 січня о 14.00 в
Українській національній інформагенції "Укрінформ",
(вул.. Б. Хмельницького 18/16)
  • Круглий стіл "Історія Голокосту" в контексті сучасної історії України" та науково-практична конференція "Уроки Голокосту та пам’ять про Голокост в Україні".

В рамках цих заходів виступатимуть досвідчені фахівці-історики, суспільствознавці, політологи, представники міністерств та дипломатичних відомств. Вони дадуть свою оцінку сучасним тенденціям бачення історичного минулого в Україні. У числі запрошених будуть відомі українські історики:
Максим Гон, автор історичних монографій "Голокост на Рівненщині", "Із кривдою на самоті. Українсько-єврейські взаємини на західноукраїнських землях у складі Польщі (1935-1939)", та ін., (м. Рівне),
Олександр Круглов, автор серії наукових публікацій, основаних на дослідженні німецьких документів оперативних груп та зондеркоманд (м. Харків),
Арон Вайс – володар нагороди пам’яті святого Омеляна Ковча, науковий радник Всеукраїнського Центру вивчення Голокосту "Ткума", координатор общинних програм "Джойнт" в СНД (Єрусалим, Ізраїль).
Учасники розглядатимуть такі проблемні питання і теми:
  • "Особливості історичної пам’яті про Другу світову війну в різних регіонах України";
  • "Історична правда та історична міфологія";
  • "Гітлерюгенд: факти і міфи";
  • "Особливості конструкції політики пам’яті України: фактор геноцидів, та багато інших тем".

В рамках заходу будуть представлені музейна та літературна виставки на тему Голокосту.
26 січня,
Круглий стіл –
Міністерство науки та освіти, молоді та спорту України (пр. Перемоги, 10)
10/00-13.00;
Науково-практична конференція –
Будинок вчених
(вул. Володимирська, 45),
14.30-18.30
  • Церемонія вшанування колишніх в’язнів гетто і концтаборів
26 січня, Київська міська Рада, (Хрещатик, 36), 16.00-18.00
  • Церемонія пам’яті біля Меморіального комплексу "Бабин Яр".
27 січня, Меморіал "Бабин Яр", 10.00-12.00

понеділок, 16 січня 2012 р.

Фільм про українця, який став індіанцем, виходить у прокат



Джерело: Історична правда

Фільм "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" з'явиться в кінотеатрах країни з 19 січня. Стрічка розповідає про долю радянського аса з Полтавщини, який під час Другої Світової втрапив у Канаду, ставши вождем індіанського племені.

Про це повідомляє "Телекритика" з посиланням на прес-службу продюсерського центру "Інсайтмедіа".

Фільм режисера Михайла Іллєнка розповідає про долю радянського військового пілота з Полтавщини, який став вождем індіанського племені в Канаді. Автори стверджують, що стрічка заснована на реальних подіях, що сталися в житті Івана Даценка.

Більша частина зйомок відбувалася в Україні впродовж 2008-2010 років. Один кадр було знято в горах неподалік Буенос-Айреса, на кордоні Аргентини та Чилі, куди Михайло Іллєнко потрапив разом із командою яхти "Купава", з якою приплив з України.

Також знімали в Києві, Київській області, зокрема студентському містечку під Ржищевим та Кам'янці-Подільському та його околицях. Використовували руїни старих будівель, макет

Нагадаємо, виробництво фільму "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" було завершено завдяки фінансуванню Державною службою кінематографії Міністерства культури.

"ТойХтоПройшовКрізьВогонь" отримав гран-прі ІІІ Київського міжнародного кінофестивалю.

17 січня відбудеться прес-показ стрічки в кінотеатрі "Оскар".