неділя, 24 квітня 2016 р.

Моя Країна. Текст Другий.



Я зумисне вийшов пізніше, аби нікого не було. Бабусі зі свяченою вербою, які йшли мені на зустріч були підтвердженням, що я таки вийшов вчасно.
Та ні, біля церкви таки стояла групка людей. Вони товпилися поблизу снопу верби. Дехто не соромлячись уліз у саму гущу й гребучись неначе курка вибирав найдовшу лозину. Менші прутики відчайдушно хрустіли під ногами, вони нікому не було потрібні. Усі відають, якщо принесеш додому довгого свяченого прутика, усе в житті буде добре: свячена вербичка дасть тобі здоров`я, радість і благополуччя на увесь рік: будеш багатий як земля і високий як верба. Свячена верба – це ж оберіг, який захистить усю родину, якщо стоятиме в домі.
Неподалік з благочестивими обличчями стояли бабусі зі скерованим до неба поглядом – вони виконували важливу місію: збирали на церкву гроші в скриньки, які тримали на грудях. Пора така щедра, сама ситуація вимагала від людей жертвувати на будівництво храмів – свято ж!

Повертатися додому доводилося теж обережно, адже дрібні галузки були розкидані не тільки біля церкви, але й набагато далі по доріжці, яка вела до зупинки. Поруч ішли усміхнені сім`ї, діти тримали у руках вербові гілочки. Довгі і з зеленими листками. Такі як треба. А отже все у їхньому житті буде добре.

Сьогодні Вербна Неділя. Ми привітали Христа, який у Славі Своїй в`їхав у місто.

Тепер залишилося Його розіп`ясти.

Немає коментарів:

Дописати коментар