понеділок, 1 липня 2013 р.

Листування командирів УПА в 1944-1952 рр. СКАНИ документів

Автор: Володимир Ковальчук Джерело: Історична правда

"...І дивно мені, чому за деморалізуючий вплив жінок Ви доручаєте стріляти, а за такий самий вплив мужчин – ні. Я тої думки, що за однаковий проступок треба однаково карати як жінок, так і чоловіків. У випадках розпусти мотором є радше мужчини, ніж жінки..."
Поки політики крутять історичною минувшиною як циган сонцем, історики та джерелознавці продовжують робити своє. Нещодавно в українських архівах вдалося знайти низку невідомих раніше документів, що належали чільним представникам Української повстанської армії.

Виявити невідомий документ, написаний особисто першим командиром УПА на Волині та Поліссі Дмитром Клячківським-"Климом Савуром" − велика удача. Хоча він і командував УПА−Північ досить довго, понад півтора року, наразі віднайдено і опубліковано в 2-му томі "нової серії" Літопису УПА лише декілька його особистих наказів.

До речі, наказу Клячківського "про одномоментне винищення польського населення на Волині", який неодноразово згадують деякі дослідники без цитування жодної з його частин, серед них немає. А ось звіти, які командир мав би теж писати, поки що не знайдені взагалі.

Великою рідкістю є й оригінальні документи загального командира УПА Романа Шухевича. Очевидно більшість з них знищені ще за радянської влади. Але залишилися копії деяких документів, виготовлені співробітниками радянських органів держбезпеки для своїх оперативних потреб.

До того ж, чекісти у власному діловодстві атрибутували чимало "екзотичних" цифрових псевдонімів, які використовував командир УПА, наприклад "171", "1718", "315".

Почесний командир УПА (став ним після загибелі Романа Шухевича у 1950 році, коли УПА як такої де-факто вже не існувало) Василь Кук мав ще більше псевдонімів − ми нарахували їх більше сорока.

Хоча правил конспірації Кук дотримувався настільки педантично, що навіть проникливий Шухевич аж до серпня 1949 року нічого не знав про його дружину − Уляну Крюченко, оригінальні документи після нього таки залишилися.

1. Лист Клячківського ("Савура") до Воробця ("Олекси"). 27.09.1944
Цього коротенького листа Дмитро Клячківський (під псевдом "Аріян" чи "Арду") написав до свого підлеглого, очільника так званого з’єданння груп УПА № 44 Федора Воробця-"Олекси". Просить  його доправити поручника "Вадима" на перевірку навчального відділу "Корбана".

"...Наставлення Схід [?]. Потрактуйте добре друга і дайте добру безпеку"
Вочевидь, посланець був вельми освіченою людиною, якщо йому довірили інспектувати ідеологічну підготовку повстанців. До речі, згаданий в листі "Корбан", також відомий як "Орест" − це вихідець з дивізії Військ СС "Галичина". В 1943-му він очолював підрозділ УПА "Хорти".

На момент написання листа його фігурантові недовго залишалося до переслідування військовою Службою безпеки: у 1945 році вона побила "Ореста" "буками" на "станку", бо запідозрила (необґрунтовано) у співпраці з радянською держбезпекою.

2. Лист Клячківського ("Савура") до Янишевського ("Далекого"). 27.09.1944

А зі змісту даного документа випливає, що, спрямувавши "Вадима" на нове місце, Дмитро Клячківський подбав і про його охорону.

Супроводжувати чоловіка наказав Степану Янишевському-"Далекому" − відомому есбісту, що перебував на території дії з’єднання груп УПА № 44.

 "Друже Далекий! Передаю через ваші руки друга Вадима до Олекси. Відправте його якнайскорше з охороною..."
Так "перестрахувався" недаремно, бо не довіряв оточенню командира з’єднання Федора Воробця - мовляв, у ньому "розвелося" занадто багато агентів НКДБ. І, певно, мав рацію: на початку 1945-го Воробця звинувачуватимуть у співпраці з ними одразу декілька повстанців.

3. Лист Василя Кука до "Шахтаря". 4.08.1945
Лист Василя Кука (на момент написання − ще оргреферент Центрального Проводу ОУН) до "Шахтаря" від 4 серпня 1945 року дуже перегукується зі сьогоденням.

 

 Перша сторінка листа. "...Поборювати серед членства т.зв. орієнтації на скору війну з СРСР. Бо ану ж і скоро війни не буде? А тоді що? ...Успіх нашої революції запевнимо, коли зуміємо зорганізувати і
опанувати революційні елементи в СРСР і повести їх до боротьби..."

Хіба не правий автор у тому, що "основне в орг. роботі − підібрати нового типу кадри, зокрема з молоді і повністю підготовити їх до боротьби в нових умовах"? Або коли пише: "Коли ж питання йде про Україну, то, коли не хочемо зникнути як окрема нація, нам залишається тільки безпощадна боротьба до побідного закінчення"?

 
Друга сторінка листа. "...Усіх слабодухів, при сьогоднішій обстановці нашої боротьби, треба від революційного руху відсунути подальше, незалежно на яких постах вони не находилися би".

Також джерело багате на незвичні сюжети - наприклад, оповідає про долю Адольфа Гітлера після закінчення радянсько-німецької війни: "Був час, що і Гітлер стояв у вершку "слави", а сьогодні у підпіллю, не кращому за наше!".

Третя сторінка. "...Червоний є у мене і з ним усе в порядку. Поширювані чутки, думаю, провокація"
Таке твердження автора про перебування фюрера в "підпіллі" станом на серпень 1945 року доволі дивне, адже останній покінчив життя самогубством 30 квітня і це є усталеною історичною аксіомою.

 
Четверта сторінка листа. "Які можливості у роботі і перебуванні в містах Киї. і Рів. Чи їздять (?) у Київ та чи можна там що-небудь купувати?"
Напевне, ця цитата про фюрера у підпіллі додасть поживи багатьом конспірологам на кшталт аргентинського публіциста Басті, котрі висловлюють припущення, що Гітлер наприкінці німецько-радянської війни виїхав до Аргентини, а 1964-го – у Парагвай.

4. Лист Кука до Шухевича. 29.10.1945
Лист від 29 жовтня 1945 року − це відповідь Василя Кука на пропозицію головного командира УПА Романа Шухевича написати якийсь пропагандистський матеріал про Українську Головну Визвольну Раду.

Як констатує автор, передпарламент українських політичних сил (УГВР задумувалася як надпартійна структура, в яку був доступ усім державницьким партіям) вже встиг "припасти трохи попелом". Більше того, ця структура, вважає Кук, навіть формально перестала існувати.

 "...Писати мені листівку від УГВР було б неможливо, бо це мені треба було писати проти власних думок, а писати це в що я не вірю - нічого варте і тому прошу мене до того не зобов'язувати. А кромі того, перо у мене мало пропагандивне і доцільніше тому, щоб такі речі писали кращі пропагандисти. Прошу мене зле не розуміти - пишу прямо".
Отже, даний документ − ще один доказ того, що, на відміну від Романа Шухевича, Василь Кук у 1945-му не вірив у життєздатність УГВР. Але у 2000-х роках він із повагою згадував і про УГВР.

5. Лист Шухевича ("Мамая") до Кука ("Вара"). 25.12.1945
Лист командира УПА Романа Шухевича-"Мамая" до Василя Кука-"С. Вара" від 25 грудня 1945 року − одна з копій, які самотужки переклав працівник НКДБ УРСР А. Каганович.

Перша сторінка
Починається документ із критики в. о. провідника ОУН на Волині та Поліссі Ярослава Дударя-"Вереса" за те, що разом зі своєю кавалерією вчасно не прибув на обумовлене місце зустрічі.

Друга сторінка
Та дорікати вже було нікому: ще два тижні до того "Верес" потрапив у радянську облогу в с. Романів Луцького району й там загинув.

 Третя сторінка
 Четверта сторінка
Далі "Мамай" розмірковує, як потрібно подавати до військових нагород та відзнак найкращих воїнів УПА. Ми довідуємося, що членів УПА−Захід нагороджували частіше, а відтак ті, хто належав до УПА−Північ і УПА−Південь, на це нарікали.

П'ята сторінка
Наприкінці листа Шухевич зазначає, що має намір нагородити "Смока" (це псевдонім Миколи Козака, провідника СБ ОУН на Волині та Поліссі, який прославився тим, що вчасно "розкусив" двох агенток, яких НКДБ підіслав на Волинь з Києва − Людмилу Фою та Ніну Калуженко) найвищою військовою відзнакою − Золотим Хрестом заслуги.

6. Лист Шухевича ("Мамая") до Кука. 18.01.1946

Лист, який Роман Шухевич-"Мамай" 18 січня 1946 року надіслав Василю Куку, цікавий тим, що в ньому згадується псевдонім "Чупринка". Багато років це псевдо заплутувало дослідників, адже гадали, що ним користувався Шухевич.

 Перша сторінка листа від 18.01.1946
Як виявилося, різниця полягає в одній літері: "ЧупринкА" − це дійсно псевдонім Романа Шухевича, а ось "ЧупринкО" − одне зі псевд провідника ОУН(б) на Волині та Поліссі у 1945 р. Миколи Козака-"Смока".
Працівники радянських органів держбезпеки інколи перекладали російською не "Чупринко", а "Чупринка" − звідси і плутанина.   

Друга сторінка листа від 18.01.1946
Парадокс, але завдяки пану А. Кагановичу і таким як він перекладачам "у погонах" до нас дійшли російськомовні копії й інших листів Романа Шухевича до організаційного референта Центрального Проводу ОУН Василя Кука за 1945-1946 роки.

7. Лист Литвинчука ("Давида") до Василя Кука. Квітень 1949-го
Автор цього листа до Василя Кука, написаного в квітні 1949 року під псевдонімом "Давид" − Іван Литвинчук, один з "довгожителів" УПА та збройного підпілля на Волині та Поліссі.

 Перша сторінка листа Литвинчука. "...В тій же криївці згинули машиністка Ярина та бойовик Юрко, а Оля через невлучне стріляння другом Петром ожила і лікується в Луцькому шпиталі... Господар, в якого була криївка, вдень посварився з жінкою, після чого пішов на МВД і зголосив про криївку..."

Спершу Литвинчук очолював одну з повстанських груп, яка діяла переважно на території Волинської області, далі став керувати тамтешнім так званим з’єднанням груп № 33.

 Друга сторінка листа Литвинчука. "...Після відкриття криївки большевиками с.п.д. Залісний понищив всі орг. матеріали і гроші, постріляв своїх підвладних, а відтак собі дав два постріли в голову (під бороду) і один в серце..."
Зрештою,  аж до початку 1951-го, Литвинчук перебував в оунівському збройному підпіллі.

Третя сторінка листа Литвинчука до Кука. "Кількакратно стрінувся я з вимогами теренових провідників, щоб дати їм біографії чільних наших провідників як: Є.Коновальця, С.Петлюри, С.Бандери, Я.Стецька, ген.Т.Чупринки і інших знаних в українській революції постатей".
Документ вартий уваги тому, що в ньому "без прикрас" розповідається про занепад повстанського руху на Волині. Серед різних причин цього явища Іван Литвинчук вказує і на таку: "підпільники були перегружені технічно-зовнішною роботою як зв’язок, господарка, писання звітів, робота пунктів, ріжні акції боєво-господарчі, протиколгоспні, СБ".

 Четверта сторінка. "...В історії України є великий хаос в висвітленні певних історично-політичних проблем, подій, постатей і т.д. Невідомо, якого історика вважати за найбільш духовно наближеного до того висвітлення, яке відповідає на сьогодні".
Тут напрошується паралель з сучасним станом справ у нашій державі. Хіба не "технічно-зовнішня робота" чиновників гальмує паростки нового, оригінального, неординарного в цій країні нині?

 П'ята сторінка"...За даними більшовицької статистики, на 20.X.48 в колгоспах нараховувалось 109 тис. господарств, а на 1.XII.48 передбачено (заплановано) колективізувати 123 тис. господарств. Всіх господарств Волинської області приблизно нараховується 130-135 тисяч..."
А ще в документі у дуже неприглядному світлі постають радянські післявоєнні "реформи".
 "Бажаю успіхів в праці і житті та крепкого здоров'я!"
Тут і вивезення "не таких як усі" людей до Сибіру та на Далекий Схід, і спроби, нехай і несміливі, колективізації народного господарства, і постійна компрометація членів ОУН і УПА "компетентними органами".

8. Василь Кук Богдану Кузьмі. Вересень 1950-го
У даному фрагменті листа, написаному в вересні 1950 року, Василь Кук вступає у дискусію з підпільником Богданом Кузьмою з приводу гендерної рівності.

Почесного командира УПА здивувало, чому той у проекті одного з підпільних документів про "деморалізуючу роль жінки" написав, а про "деморалізуючу роль чоловіка" − забув.

"...У випадках розпусти то мотором все є радше мущини, ніж жінки. І мало правдоподібне, щоб жінка згвалтувала мущину".
"І дивно мені, чому за деморалізуючий вплив жінок Ви доручаєте стріляти, а за такий самий дем. вплив мущин – ні. Я тої думки, що однаковий проступок треба однаково карати так жінок, як і мущин. У випадках розпусти то мотором все є радше мущини, ніж жінки. І мало правдоподібне, щоб жінка згвалтувала мущину".

"...Питання виміру кари вирішує суд в кожному окремому випадкові і згори це зазначувати в повідомленні не треба..."
"Подібно і з деморалізацією. Нездеморалізованого мущину ніякий вплив жінки не здеморалізує, а коли так є, що мущини деморалізуються - то це вина їх, а не жінок. Коли ж іде про каральність за насильство, то вона повинна стосуватися не тільки за насильство над підпільницями, але так же само і над не-підпільницями", − резонно зауважує Кук.

9. Лист Кука до Василя "Орлана" Галаси. Червень 1952-го
Такі зашифровані ділянки, як у цьому фрагменті листа від останнього (почесного) командира УПА Василя Кука до останнього провідника ОУН(б) на Волині та Поліссі Василя Галаси за червень 1952 року, особливо часто трапляються в листах повстанців за 1950-і роки.

 "...Про це 819, 785, 197, бо 328 продовжується дальше і важко сказати, коли закінчиться... Повідомляю, що к-ві УПА-Північ наказом Г.К. УПА від дня 20 жовтня 1952 надано ступінь пол.-політвиховника. Наказ одержите згодом".
Якщо скористатися шифроблокнотом листування між згаданими суб’єктами епістолярного діалогу, фрагмент листа Василя Кука, що наводиться нижче, слід читати так:

"Стан організації у терені ЗУЗ, СУЗ, ОСУЗ, ПЗУЗ добрий (?). Край "Поділля", край "Карпати", край ПЗУЗ зліквідовані, розбиті. Край "Львів" – перед ліквідацією. Є там ще окружні провідники, у надрайонах, але розбитий в цілому. Зв’язок зворотній діє до […] підпільника.

Край "Карпати" – опанований добре через провокацію. Зв’язок діє, але це напевно провокативна група. Там є Охало
[Василь Охримович], але попав живий до МВД через провокатора. Це певне!

 "...Там 784, 371, але 161, 780, 300, 778, 282. Це певне!"
Кузьму [Анатолій Маєвський?] маю до Головної команди УПА. Нормальний зв’язок, але очевидно без агента-провокатора. Треба признати, що МДБ робить гру дуже добре.

Всі матеріали (суспільно-політичні огляди, огляди ситуації, інформації) з краю "Карпати", що Голова Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради одержав цього року, від провокативної групи. Про це потрібно не писати, бо гра [пр]одовжується далі і важко сказати коли скінчиться".

10. Посвідка про присвоєння чергового звання і нагородження. 14.10.1952
Типовий приклад "символічних" документів, які, орієнтовно з 1947 року, видавали скрізь у збройному підпіллі ОУН. Мета − підняти дух тих нечисленних повстанців, яким дивом вдалося уникнути пасток МДБ.

До того ж, зверніть увагу на дату − 14 жовтня 1952 року. Вона означає, що документ − "символічний у квадраті".

По-перше, жодної реально діючої УПА−Північ після її розпуску в 1945 році вже давно не існувало, а тим паче її командування. По-друге, поява цієї посвідки мала б, очевидно, показати, наскільки командири (яких не існує) шанобливо ставляться до відзначення "круглої" річниці − десятиріччя з дня створення УПА.

 "...Цим офіційно посвідчується про номінування і нагородження друга Романа".
Втім, Українська Повстанська армія насправді виникла навесні 1943 року, а дату "14 жовтня 1942 року" "призначила" зворотнім числом українська еміграція у 1947-му. Інакше чому в роки, коли УПА−Північ реально воювала, згаданий жовтневий день не входив до переліку її свят - таких як, наприклад, День зброї, День злуки, Великдень, Різдво?

Є й інші докази. Так, командир згаданого формування Дмитро Клячківський у своєму наказі для підлеглих від 24 січня 1944 р. обґрунтовував потребу в подальшій мобілізації зусиль українських повстанців таким чином: "Рік збройної боротьби проти німецького і московського займанця уже за нами. … Другий рік боротьби зістрінемо повні віри і надій".

Як бачимо, в січні 1944 р. Клячківський підбивав підсумки першого року збройної боротьби УПА, тобто 1943-го. Водночас він задекларував, що наступним, другим роком визвольної боротьби УПА буде 1944-й.
Інший приклад – цитата зі cвяткового звернення Романа Шухевича до командирів і бійців УПА з нагоди новорічних свят від 1 січня 1945 року: "За нами 1944 рік – другий рік славного існування УПАрмії". Отже, якщо це "другий" рік, то 1943-й – перший рік існування УПА, чи не так?

Див. повні тексти наведених вище й інших 270-и документів: Волинь і Полісся у невідомій епістолярній спадщині ОУН і УПА. 1944 – 1954 рр. / П. Сохань, П. Потічний (співголови ред. ради), В. Ковальчук, В. Огороднік (упорядники). – Київ–Торонто, 2011. – 1024 с. – (Серія "Літопис УПА. Нова серія". – Т. 16) 

Немає коментарів:

Дописати коментар