неділя, 18 вересня 2011 р.

Одержимий «Овід» з херсонського степу

Сергій Степняк-Кравчинський Фото nnm.ru

Світлана Орел «Дзеркало тижня. Україна»

Улітку виповнилося 160 років з дня народження Сергія Степняка-Кравчинсь­кого. Це надзвичайно цікавий історичний і літературний персонаж, якого вважають прототипом головного героя знаменитого роману Етель Ліліан Войнич.
Степняк-Кравчинський — народоволець, публіцист, письменник, одержимий революціонер — народився у селі Новий Ста­родуб Херсонської губернії (нині Пет­рівсь­кого району Кіровоградської області).
Доля цього чоловіка дуже цікава і водночас суперечлива. Як у сина військового лікаря, його життєва дорога була визначена з дитинства — так само, як і культурна належність. Нащадок білоруса та українки міг мати більш-менш певне майбутнє тільки душею і тілом служачи Російській імперії. Тож навчався спершу в Орловській військовій гімнізії, потім у Петер­бурзському артилерійському військовому училищі. Після його закінчення двадцятирічний підпоручик їде до Хар­ківсь­кої резервної артилерійської бригади, де встигає здобути нетривалий досвід викладача у військовій школі. Та, очевидно, військова ка­р’єра не видається Крав­чинському (тоді він ще не мав псевдоніма — Степ­няк) цікавою, і він вирішує вчитися на агронома.
Але... не склалося — Сергій пішов по селах Тверської губернії: розповідав селянам про незавидність їхнього становища, закликав відбирати в поміщиків землю.
Люди слухали з недовірою, і невдовзі волосний старшина затримав народолюбця. Сергієві вдалося втекти. Тоді вперше він фактично перейшов на нелегальне становище.
Статки дозволяли йому подорожу­вати Європою, знайомитися зі світовою соціалістичною думкою. Там він зустрічається з російськими інакодумцями, зокрема із земляком Сергієм Подолинським.
Події 1875 року на Балканах застали Кравчинського в Женеві. Серце веде народовольця в лави повсталих слов’ян. Ідеї соціаль­ної справедливості настільки володіли ним, що й у Герцеговині він бачить насамперед ці мотиви. Захоплюючись тамтешнім народом, Сергій Михайлович радіє передусім то­му, що соціальна пропаганда матиме на тих теренах величезний успіх. Він ніби й не помічає національно-визвольного характеру повстання проти турецього гноблення.
Врешті Сергій опиняється в Італії, де в провінції Беневенто намагається посприяти анархістському повстанню. Повстання було придушене, а наш земляк опинився в італійській тюрмі. Його мали стратити, але врятувала амністія, оголошена новим королем Італії Умберто I. Саме в італійських газетах уперше з’явився псевдонім Степняк. До Петербурга він повертається вже помітною постаттю в народовольчому русі. Стає редактором газети «Земля і воля». А вже через кілька місяців після повернення здійснює вчинок, який у різні часи оцінювали по-різному: одні називали його героєм, інші — убивцею.
Серпневого дня на багатолюдній Ми­хай­лівській площі в Петербурзі до шефа по­ліції Миколи Мезенцева підійшов молодий темно-русявий чоловік і встромив йому в груди кинджал, після чого зник у натовпі.
Кравчинського оголошують державним злочинцем, найнебезпечнішим керівником революціонерів. Проте деякий час йому вдається нелегально жити в Росії, він навіть пише памфлет «Смерть за смерть», де пояснює мотиви свого вчинку.
Звісно, йому таки довелося емігрувати. Жив у Швейцарії, в Італії, пізніше в Лондо­ні. Був знайомий і спілкувався з багатьма тогочасними визначними інтелектуалами — Ф. Енгельсом, Г.Плехановим, Б.Шоу, І. Франком.
Вважається, що прототипом легендарного Овода з однойменного твору Етель Лі­ліан Войнич є саме Степняк-Кравчинський!
Мало того, відомий факт, що в помешканні Кравчинсь­ких Етель Ліліан Буль познайомилася зі своїм чоловіком — польсь­ким революціо­нером Михайлом Войни­чем. Сергій Михайлович навчав письменницю української мови, і вона в 1911 році переклала англійсь­кою шість поем Тараса Шевченка.
До речі, твори Шевченка Степняк-Крав­чинський розповсюджував і через заснований ним фонд вільної російської преси. Зрозуміло, що для фонду основною була література революційного змісту, зокрема й твори самого Степняка-Кравчинського — збірки нарисів «Підпільна Росія», «Російсь­кі грозові хмари», «Росія під владою царів», художні твори — «Життя нігіліста», «Андрій Кожухов», «Будиночок на Волзі». Цих творів могло бути набагато більше, якби не трагічний випадок — переходячи залізничну колію в Лондоні, 23 грудня 1895 року Степняк-Кравчинський потрапив під поїзд.
* * *
Відкриття музею Сергія Степняка-Кравчинського в його рідному селі Новий Стародуб ініціювала літературознавець Євгенія Таратута. Відкрили його в липні 1976 року. Як пише Григорій Гусейнов у своїй книжці «Незаймані сніги», на той час це була подія всеукраїнського масштабу, на яку навіть завітав Павло Загребельний. Євгенія Олександрівна свого часу спілкувалася з Войнич, а тому надала музею чимало цікавих експонатів, подарувала місцевій бібліотеці чимало книжок...
Із часом приміщення з колонами передали церкві, експонати — школі, де їх мало хто бачить. Шкода, що так сталося, адже долі таких людей — це частинки вітчизняної історії. Хоч би як оцінювали вчинки Сергія Кравчинського (про це, до речі, можна і треба говорити), але світогляд і душа його формувались у наших степах, тому й присутність його в українському духовному просторі має бути повнокровною…

Немає коментарів:

Дописати коментар