Як син емігранта з Тернопільщини Голлівуд підкорив

Автор: Володимир Мороз

Джерело: 20 хвилин

Будь-яка публiкацiя, передрук чи наступне поширення матеріалів сайту у друкованих засобах масової інформації можливе винятково у разі письмового дозволу правовласника

Сином Івана Палагнюка із села Іване-Золоте теперішнього Заліщицького району та львів’янки Ганни Грам’як був голлівудський актор Джек Паланс. Його батько – емігрант-шахтар загинув у Пенсильванії від раку легень. Син також міг повторити цю долю, але вирвався у світ. “Я – українець, а не росіянин, тож даруйте, я просто трохи не у своїй тарілці. Буде краще, якщо я і мої друзі звідси підемо”, – ці слова промовив відомий голлівудський автор Джек Паланс під час “Російських ночей” у квітні 2004 року у Лос-Анджелесі, коли йому хотіли вручити звання “народний артист Росії”.

Таким чином Джек Паланс виявив свій протест проти українофобського російського фільму “72 метри”. Тоді багато людей у різних країнах із подивом дізналися, що Джек Паланс – це насправді Володимир Палагнюк – син українських емігрантів із Західної України. Батько майбутнього актора Іван Палагнюк народився у селі Іване-Золоте на Тернопільщині, а мати – львів’янка і, за деякою інформацією, – полька. Утім, Річард Сіверо у некролозі для Тhe New York Times після смерті Паланса написав, що батька теж звали Володимиром і сина назвали на його честь. Шахта, бокс, футбол Володимир Палагнюк прийшов на світ 18 лютого 1919 року у Латімер-Майнз, що у штаті Пенсильванія. Там осіли його батьки, там тато працював шахтарем, через шкідливу роботу захворів на рак легень і передчасно помер. У сім’ї виховували шестеро дітей. Володимир був третім. І він також міг повторити долю батька, адже юнаком пішов на роботу у вугільні копальні. Але чоловік не затримався там – зайнявся професійним боксом і навіть встановив рекорд: здобув 15 перемог поспіль, 12 з яких шляхом нокауту до завершення четвертого раунду. Виступав під псевдо Джек Браццо. Але тріумфальну серію українця зупинив боксер Джо Бексі. “Тоді я подумав, це ж треба бути горіхом, щоб дозволяти себе бити у голову за 200 доларів”, – казав Володимир Палагнюк. Згадкою на все життя про ті часи у героя нашої статті залишився хрипкий голос – наслідок одного з ударів у горло під час бою.

Також чоловік був хорошим футбольним гравцем і у складі університетської команди виграв внутрішній університетський чемпіонат Північної Кароліни. Але й з футболу він пішов. Почалася Друга світова війна, і Палагнюк мобілізувався у ВПС США. Літав на важкому бомбардувальнику В-24 Liberator. Під час одного з навчальних польотів над південною Арізоною літак загорівся, та пілот встиг катапультуватися. Частина обличчя обгоріла, довелося робити декілька пластичних операцій. Утім, як виявилося, саме хрипкий голос і обличчя у шрамах стали у нагоді майбутньої акторської кар’єри. Як говорили, його специфічно глибоко посаджені очі і виразні вилиці також були наслідком операцій. Але останні припущення спростовували слова самого актора. Мовляв, студійні працівники, які відповідали за зв’язки з пресою, багато вигадали, а журналісти повірили.

Довгий шлях у кіно Після участі у боях і демобілізації у 1944-му Палагнюк, користуючись пільгами для колишніх вояків, вступив на факультет акторського мистецтва Стенфордського університету. Підробляв у ресторанах кухарем, офіціантом, продавцем содової, охоронцем, фотомоделлю.

Здобувши ступінь бакалавра, Володимир деякий час працював репортером The San Francisco Chronicle і на радіо. Одначе його долею стало акторство. Уперше чоловік зіграв у 1947-му у п’єсі “Трамвай “Бажання” на Бродвеї. Спершу Палагнюк виступав під псевдо Паланські, але зрештою змінив його на Паланс. Дебютом Паланса у кіно стала стрічка “Паніка на вулицях” 1950 року. Далі були “Прикрі узгір’я” (Halls of Montezuma) і “Раптовий страх”. За третю роль у кіно Паланса номінували на „Оскар”. Він став одним із найвідоміших виконавців характерних ролей другого плану.

“Упродовж своєї кар’єри містер Паланс своєю присутністю у 6,4 фута був добре упізнаваним завдяки суворому профілю, глибоким чорним очам і, коли того було треба – а це було часто – смаковито зловісному сміху. Це повторювалося знову і знову, як тільки він грав ролі шахраїв, убивць, маньяків, варварів на зразок гунна Атілли, неотесаних коханців…”, – цитуємо знову Річарда Сівіро. Однак Паланс критично ставився до цих ролей. “Макулатура”, – відказував він, коли журналісти, бувало, запитували про його доробок.

Насправді Джек Паланс був дуже доброю, м’якою і чуйною людиною. Його мрією було зіграти роль Тараса Бульби, але пощастило Юлу Бріннеру. 

Зрештою, Паланс став лауреатом премій “Золотий глобус” та “Еммі”. А от “Оскар” до нього прийшов у 1992-му. Причому не за роль лиходія, а за комедійну роль Керлі Вошборна у стрічці “Міські піжони”. Тут українець зіграв ковбоя. Коли дійшло до вручення, 72-річний актор продемонстрував захопленому залу свою відмінну фізичну форму, відтиснувшись від землі на одній руці. Після того Джек Паланс зіграв ще у 10 стрічках. Востаннє – у 2004-му. Помер актор 10 листопада 2006 року у своєму домі в Монтесіто у Каліфорнії.

Пропала грамота

В Україні зняли фільм про репресованих бандуристів та лірників

 Джерело: День

Фото зі сторінки фільму у Facebook

Режисер Олесь Санін завершив зйомки нового художнього фільму «Поводир, або Квіти мають очі», який розповідає про трагічні події 1934 року: про розстріл 200 українських кобзарів та лірників.

У стрічці сліпих кобзарів зіграли як професійні актори, так і  пересічні незрячі люди, яких відібрали для зйомок у кількох українських містах.

В основу сюжету покладений реальний факт 1934 року, коли всіх кобзарів та лірників етнографічна комісія Академії наук УРСР запросила на з'їзд до Харкова з нагоди Республіканської олімпіади міста і села. Однак насправді 200 музикантів завезли до лісуі розстріляли.

У фільмі американський підприємець Майкл Шемрок разом із своїм десятирічним сином Пітером приїжджає до Харкова, щоб обміняти трактор на зерночерез економічні труднощі в США. Він стає «американським комуністом» і лишається жити в Україні. Незабаром він натрапляє на секретні документи про репресії в Україні. Через що його вбивають,а син змушений тікати: йому допомагає сліпий бандурист Іван Кочерга.
Маленький хлопчик стає єдиним живим свідком подій під Харковом, коли в лісі страчують і Кочергу.

Сина американця, який став жертвою радянської репресивної системи, зіграв правнук відомого політичного в’язня радянських концтаборів Михайла Сороки. В епізодах задіяні також відомий актор Федір Стригун, поет Олександр Ірванець, співачка Джамала.

За матеріалами Волинь Post

Одеський міжнародний кінофестиваль відвідає дочка Чарлі Чапліна

Джерело: Дзеркало Тижня Фото: звідси



Грандіозний кіносеанс у супроводі симфонічного оркестру на Потьомкінських сходах в цьому році буде присвячений класиці світового кіно — «Вогням великого міста» Чарлі Чапліна.

Дочка Чарлі Чапліна і внучка нобелівського лауреата Юджина О'Ніла, актриса Джеральдін Чаплін стане гостем Одеського міжнародного кінофестивалю. 14 липня вона відкриє грандіозний показ «Вогнів Великого Міста» на Потьомкінських сходах разом з онуком і тезкою Чапліна Чаком Сістоварісом.

У восьмирічному віці дебютувавши у фільмі свого батька «Вогні рампи», Джеральдін все ж вирішила робити кар'єру як танцівниця Англійського Королівського балету. Після трьох років Королівської балетної школи вона стала виступати на театральній сцені Парижа. Відомі рядки з листа Чарлі Чапліна тих років, звернені до дочки: «Дівчинко моя!..Твій портрет — тут на столі, і тут, біля мого серця. А де ти? Там, у казковому Парижі, танцюєш на величній театральній сцені на Єлисейських полях...»

На паризькій сцені Джеральдін була відзначена режисером Девідом Ліном, який запросив її на роль Тоні у своїй стрічці «Доктор Живаго» (1965). Вона також знімалася у таких режисерів як Роберт Олтмен («Нешвілл», 1975), Педро Альмодовар («Поговори з нею», 2003), і грала на Бродвеї. У 1992 році їй дісталася роль власної бабусі Ханни у біографічному фільмі «Чаплін». З іспанським режисером Карлосом Саурою її довгий час пов'язували творчі та особисті стосунки.

На рахунку актриси дюжина кінопремій, у тому числі нагороди міжнародних кінофестивалів у Мюнхені і Майамі, Spanish Actors Union, Goya, Capri Legend тощо. У численних інтерв'ю Джеральдін Чаплін не раз зізнавалася, що батько надихав її: «Вивертайся навиворіт, — так звучала його філософія акторської майстерності. Забудь про талант і працюй».

Грандіозний кіносеанс у супроводі симфонічного оркестру на Потьомкінських сходах в цьому році буде присвячений класиці світового кіно - «Вогням великого міста» Чарлі Чапліна. Великий Німий виступив у цій стрічці режисером, продюсером, співавтором сценарію, композитором і виконавцем головної ролі.

Фільм про українця, який став індіанцем, виходить у прокат

Джерело: Історична правда

Фільм "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" з'явиться в кінотеатрах країни з 19 січня. Стрічка розповідає про долю радянського аса з Полтавщини, який під час Другої Світової втрапив у Канаду, ставши вождем індіанського племені.

Про це повідомляє "Телекритика" з посиланням на прес-службу продюсерського центру "Інсайтмедіа".

Фільм режисера Михайла Іллєнка розповідає про долю радянського військового пілота з Полтавщини, який став вождем індіанського племені в Канаді. Автори стверджують, що стрічка заснована на реальних подіях, що сталися в житті Івана Даценка.

Більша частина зйомок відбувалася в Україні впродовж 2008-2010 років. Один кадр було знято в горах неподалік Буенос-Айреса, на кордоні Аргентини та Чилі, куди Михайло Іллєнко потрапив разом із командою яхти "Купава", з якою приплив з України.

Також знімали в Києві, Київській області, зокрема студентському містечку під Ржищевим та Кам'янці-Подільському та його околицях. Використовували руїни старих будівель, макет

Нагадаємо, виробництво фільму "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" було завершено завдяки фінансуванню Державною службою кінематографії Міністерства культури.

"ТойХтоПройшовКрізьВогонь" отримав гран-прі ІІІ Київського міжнародного кінофестивалю.

17 січня відбудеться прес-показ стрічки в кінотеатрі "Оскар".