Mike Tyson: "Get out of Ukraine"

Я повинен був написати цей пост давно, але пишу його тільки зараз. На жаль, те, що тут написано актуально і сьогодні. Хто не знає, на фото Олег Сенцов, він талановитий український режисер. Нещодавно я бачив його дебютний фільм "Гамер". Це хороше українське кіно, трохи наївне, але талановите. Мені приємно, що в моїй країні є такі талановиті молоді режисери. Також Олег Сенцов почав знімати фільм "Носоріг", він уже був знайшов усі локації для цієї стрічки.

Але ФСБ вважає його терористом. В Криму його спецслужби заарештували саме за цією підозрою. Мені це видається абсурдом. Людина у якої є кіно не буде займатися тероризмом, бо у неї є кіно. Також у Олега є двоє дітей: син та донька. У сина, як кажуть в новинах, аутизм. Людина у якої є діти, не буде займатися тероризмом, вона буде займатися своїми дітьми. Особливо, сином у якого аутизм.

Прикро, що Олега спецслужби вважають терористом. Він - не терорист. Він - талановитий режисер і батько.

Ви маєте про це знати.

"Газпром", крім газу, просуває в Україні російську

Джерело: Українська правда

Російський "Газпром" взявся за підтримку російської мови в Україні.

Про це в інтерв'ю виданню Правда.Ру повідомив російський посол в Україні Михайло Зурабов.
"Я обізнаний про те, що колеги з "Газпрому" зараз мають намір більш активно втягувати Україну в програму дистанційного навчання, у тому числі й по російській мові", - сказав він.

"У компанії вважають, що якщо щодо регіонів Російської Федерації програма "Спорт — дітям" є для неї пріоритетною, то в країнах СНД, де є присутнім "Газпром", підтримка російський мови — це одне з важливих гуманітарних завдань", - пояснив він.

Крім того, Зурабов відзначив, для Росії підтримка російський мови в Україні стала пріоритетом.

"В останні роки державна програма підтримки російської мови перетворилася в пріоритет у роботі структур Росспівробітництва, у першу чергу, у країнах СНД. Разом з тим, не тільки Росспівробітництва докладає зусиль у просуванні програм підтримки російської мови в закордонних країнах і на Україні", - сказав він.

"Я повинен відзначити й низку суспільних, неурядових організацій, в цьому досягли успіху. Наприклад, таку вже досить авторитетну структуру як "Російський мир", яка в останні роки зуміла наростити свою присутність, насамперед, завдяки тому, що була видана низка посібників і підручників для шкіл і дитячих садків", - додав Зурабов.

"Минулого року кількість шкіл в Україні, які були охоплені цими програмами, уже обчислювалося десятками. У російськомовних регіонах країни - Харківській, Донецькій областях і на півдні України, досить високий відсоток шкіл, які одержали ці програми, і це, безумовно, позитивна тенденція", - додав засіл.

За його словами, ще одним напрямком програми, є питання перепідготовки вчителів.

"Це вкрай важливий аспект, оскільки, навіть якщо зараз ми зуміємо активізувати вивчення російської мови за підтримки профільного міністерства України, то зіштовхнемося з абсолютно банальною проблемою — відсутністю педагогів. На сьогоднішній день у рамках міжрегіонального співробітництва, особливо прикордонних областей, такого роду роботу вдалося налагодити якщо не до кінця, то все-таки активізувати", - сказав він.

У Москві демонтували пам’ятник Шевченку

Джерело: Рідна країна

Пам’ятник Тарасу Шевченку у Москві демонтовано для проведення реставрації.

Про це повідомляє Департамент інформаційної політики МЗС України.


«Урядом Москви було прийнято рішення про тимчасовий демонтаж пам’ятника з метою його реставрації. Проведення цієї реставрації буде співпадати з будівельними роботами біля готельного комплексу „Україна“, де розташований пам’ятник», — сказано у повідомленні.


При цьому у МЗС підкреслили, що українська сторона «вдячна уряду Москви та МЗС РФ за завчасне попередження про плани щодо реставрації пам’ятника».

Пам'ятник на набережній Москви-ріки до реставрації

За інформацією МЗС, було домовлено, що реставраційні роботи пам’ятника будуть завершені до проведення у 2014 році спільних заходів з відзначення 200-річчя з дня народження Шевченка.


Нагадаємо, у жовтні 2011 року в Дніпропетровську в рамках реставрації обезголовили найвищий в Україні пам'ятник Шевченку, побудований у 1959 році. Монумент у Москві встановлено в 1964-му.

Діагноз: українофобія

Іван Дзюба під час презентації нової книги

Ірина Штогрін

 

Київ – Академік Іван Дзюба дослідив коріння сучасної українофобії. У своїй книзі «Нагнітання мороку. Від чорносотенців початку ХХ століття до українофобів початку століття ХХІ» він аргументовано доводить, що вже у незалежній Україні, за підтримки правлячої олігархії та залежної політичної еліти, «відбувається системна компрометація національних історичних та культурних цінностей і насаджування ідеології російського неоімперіалізму».

Феномен Івана Дзюби опишуть ще не раз. Масштабність цієї постаті в українській історії та її значущість для реалізації проекту «незалежна Україна» можна порівняти хіба що з світлом, яке випромінювало серце Данко, вказуючи зневіреним вихід із темної хащі.

Справа не у пафосі легенди. Справа у самому Дзюбі. Інстинкт справжнього, якщо хочете, вродженого дослідника усе життя примушує Дзюбу безжально препарувати об’єкт, наполегливо досліджувати його природу, а потім логічно та аргументовано викладати суть свого відкриття. Об’єктом досліджень Дзюби завжди, навіть якщо йдеться про окремі персоналії, є суспільство. У кожній своїй праці – від всесвітньовідомої «Інтернаціоналізм чи русифікація» й до щойно презентованого «Нагнітання мороку»  – Дзюба ставить точний діагноз хворій Україні, відтворює повну історію хвороби, називає речі своїми іменами і, як результат, вказує шлях одужання.

Дзюба – це шанс для України зрозуміти саму себе, а отже – таки відбутися.

План – ліквідація

Немає сенсу плакати і нарікати , що історія розпорядилася таким чином, що «великая россия» не уявляє себе без «малоросії». Наші предки теж доклали своїх рук до того, щоб зав’язати в гордіїв вузол їхнє «велике» й наше «мале», щоб виплекати у східного сусіда збочену залежність – потребу завжди мати під боком «недороса» щоб відчути себе «великороссом». Ця залежність не зникла у новому часі та нових реаліях. Взявши курс на витворення неоімперії вже у новому тисячолітті, Росія ніяк не може обійтися без України й веде цілеспрямовану «холодну війну» за ліквідацію хиткої української незалежності.

У своїй книзі «Нагнітання мороку», виданому Видавничим Домом «Києво-Могилянська академія», академік Іван Дзюба вже у передмові пише, що сучасна Росія почала реанімувати «чорносотенну ідеологію» як елемент боротьби за «Русское национальное государство», яке має змінити нинішню Російську Федерацію. А «серед чорносотенців, зокрема й серед їхніх ідеологів та провідників, дуже значний відсоток становили наші рідні малороси. І вони органічно поєднували затятий монархізм з антисемітизмом та антиукраїнством. «Спадщина цих чорносотенців-малоросів й використовується зараз їхніми ідеологічними спадкоємцями у боротьбі проти України», – стверджує Іван Дзюба. Та сама риторика, ті ж звороти, ті ж прийоми.

Ідеологи російського націоналізму і неоімперіалізму великою мірою «визначають принаймні культурну й освітню політику нинішньої недоукраїнської влади й реалізовують план остаточного зросійщення України».

Засоби ліквідації

Іван Дзюба з властивою йому точністю, з академічною повагою до цитованих джерел, переконливо демонструє, що усі кроки теперішнього міністра освіти України та його соратників уже були прописані сто років тому, зокрема і київським цензором Сергієм Щоголєвим. Той ще у 1912 році у своїй книзі «Украинское движение как современный этап южно-русского сепаратизма» давав чіткі рекомендації, як швидко й ефективно провести русифікацію.

Щоголєв вказував, що головне правильно – спрямувати шкільну освіту, відівчити молоде покоління від мови й запровадити «меры против периодической печати на украинском языке». Ще один заповітів Щоголєва – не допускати, щоб Боже слово звучало українською мовою, не дозволяти священикам проповідувати по-українському.

На реалізацією цього притрушеного порохом поразок плану Росія виділяє неабиякі кошти та ресурси. На ці гроші організовуються «козацтва» й «товариства», на ці гроші наймаються інтернетні «тролі», яким підсовують стандартні набори словосполучень типу «свидомиты-нацики» та «все хохлы – ублюдки и дегенераты», на ці гроші засновуються фонди, громадські організації та інститути.

Іван Дзюба цитує автора проекту «Русского Института» Інокентія Андрєєва. Той відверто пише: «В последнее время российские элиты используют энергетические рычаги для усиления своего на международной арене. Однако эти рычаги очевидно недостаточны, ибо остается без внимания фактор языка и культуры. Русского языка и культуры».

Особливе значення має український напрям. Адже «появился украино-язычный образованный класс, который является носителем враждебной России идентичности». Ще одна небезпека – молодь, яка знає англійську мову.  «Качественное обучение английскому языку дает возможность в принципе не обращаться к русскому культурному фонду, что выводит развитие всех передовых дисциплин из русла развития постсоветской науки и переводит их в развитие современных интеллектуальных течений Запада», – цитує Іван Дзюба статтю Андрєєва «Русская речь как щит и меч». А той прямо вказує на Києво-Могилянську Академію як об’єкт атаки.

Морок русифікації та українофобії справді згущується. І звісно не спонтанно, його нагнітають усі ідейні й безідейні наймані провідники «русского мира». Дослідження Івана Дзюби, мов під мікроскопом, висвітлює усю химерну потворність цього явища, вказує на його агресивність, закоріненість у давніх проблемах та комплексах, вигрітість у нашій слабкості, розрізненості та невпевненості.

Справа за нами

Іван Дзюба розшифрував геном збудника нашої тяжкої хвороби. Це давно відома бактерія «чорносотенства», яка під впливом ідеологів «русского мира» Путіна та Кирила, мутувала у модернового внутрішнього агресора.

Врятувати нас може лише інстинкт самозбереження . «Ані джерела українського культурного життя, як професійного, так і самодіяльного, ані вкоріненістьу ньому або потяг до нього великої ативної маси нашої людності ще далеко не вичерпані і дають енергію багатьом і багатьом новим і новаторським ідеям та починанням… Це – великий резерв спротиву деукраїнізації України», – вважає Іван Дзюба.

Книгу він написав для нас, тих хто відчуває щось тотальне несправедливе у такому стані речей, коли нормальність звучання своєї мови та самого факту свого існування як окремого народу вкотре доводиться виборювати на власній землі.

«Та хай це додає нам не лише гіркоти й болю, а, над усе, – сили працювати задля буття собою: у світі, де кожен або Є СОБОЮ, або ЙОГО НЕ СТАЄ», – каже нам Дзюба.

Джерело: Радіо "Свобода"