Моя Країна #1

Я сидів і дивився як молода біла кізонька, діловито виставивши передні ноги на пеньок, занепокоєно оглядаючись на своїх родичів, тривожно мекала у розпечену передлітню порожнечу. Нестерпна, сита, гаряча пустінь розгорталася над безкраїми полями, які віддавали усіма відтінками темно-зеленого.  Дивлячися на їх безкрайнє море трав я завжди думаю, що зайшовши задалеко, у цих полях можна назавжди зникнути, забігти за видноколо або розчинитися у цьому повітрі і дивакуватому синьому небі.

Далі було кладовище. Святково вбране кладовище: з хрестами прикрашеними веселими яскравими стрічками, які лопотять на чорному мраморі хрестів. Безмежне число хрестів – місто мертвих, яке поглинає тільки-но проїжджаєш поблизу нього: усе за що може зачепитися око – це могили причепурені до свят. Вирізняється тільки капличка на краю кладовища, хрест якої торжественно сіяє на сонці. На щастя це триває всього кілька секунд, автобус швидко минає це місце і ти починаєш веселіти, але не надовго, адже на узбіччі, в доброму віддаленні від усіх стоїть маленька, здається зовсім крихітна могилка. Тільки вона, яка височіє посеред доволі підрослої трави, яку колише вітер. Це настільки виявляється контрастно, що неможливо не закрити очі долонями.

Та і це швидко пройшло, адже через ще шмат дороги усіх подорожніх зустрічала молодиця, яка просто сиділа на лавці і посміхаючись махала рукою проїжджаючому автобусові. Біля самих ніг молодиці крутилася собачка. Собачка була надто маленькою і непоказною, а тому їй хотілося бути помітною: вона посміхалася, пританцьовувала і заглядала в очі. Собака щурила вуха і надіялася, що її або погладять, або нагодують. Або, хоча б, не погонять і вона й далі зможе крутитися біля ніг цієї жінки.

Неподалік від зупинки стояло двоє молодих чоловіків і мовчки курили. Вони просто собі підносили запалені цигарки до вуст і, випускаючии дим, зосереджено дивилися на протилежний бік дороги. Чоловіки навіть не розмовляли. Цього млявого дня слова були не потрібні – усе і так було відомо.

Ще далі, на полі дітвора мордувала м`яча. Низький, білявий курдупель зосереджено стояв на воротах. Його захисники провалили оборону, а тому сердитий і не менш зосереджений нападаючий, вийшовши один на один, закотив йому гола. Голкіпер у розпачі упав на коліна, геть точно так як показують по телевізору.

Під`їжджаючи до міста, я зустрів зажуреного чоловіка у вилинялій тенісці із сивими, господарськими вусами під носом. Чоловік сумно сидів на табуреті і безнадійно тримав у витягнутій, повній руці, пучок лепехи. Лепеху, судячи з його розпачливого погляду, ніхто купувати у нього не хтів. Але мені на мить  здалося, що фінансовий бік справи його не надто цікавив. Жінка сказала продати лепеху, от він і продавав. А що ще залишалося робити погожого дня перед літом?

 Завтра мала бути Трійця.

Я повертався додому.

У ДНІПРОПЕТРОВСЬКУ ПОПРОЩАЛИСЯ З БІЙЦЕМ ПОЛКУ ДНІПРО-1, ЯКИЙ ЗАГИНУВ У ІЛОВАЙСЬКОМУ КОТЛІ

Джерело: Штаб Майдану Дніпропетровськ в Фейсбуку

Прес-служба Штабу національного захисту повідомляє:


29 травня, п’ятниця, о 14:00 на Краснопільскому цвинтарі відбулася панахіда по Герою України, бійцю полку «Дніпро-1», Юрію Матущаку. Хлопець вважався зниклим без вісти більше 9 місяців з того часу, як разом з побратимами потрапив у Іловайський котел в серпні 2014 року. До війни на Сході він займав активну проукраїнську позицію був ініціатором проектів та акцій, деякий час жив на Західній Україні. А вже влітку 2014 року вступив до лав батальйону з єдиною метою – захистити свою Землю від ворогів. Штаб національного захисту Дніпропетровської області та керівництво полку «Дніпро-1» співпрацювало з багатьма організаціями, намагаючись знайти свого бійця. На жаль, тільки у травні 2015 вдалося знайти його місцезнаходження.
У жовтні 2014 року його було поховано як «Тимчасово невідомий» на Краснопільскому цвинтарі у Дніпропетровську, разом з бійцями ЗСУ та добровольчих формувань. В травні, після всіх процедур по визначенню ДНК, результати підтвердилися .

Тепер його найближчі люди, рідні, сім`я, друзі та бойові товариші зможуть попрощатися з ним, адже місце поховання тепер відомо.

На річницю поховання, восени 2015 року, буде встановлено пам’ятник Юрію.
Нагороджений посмертно Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 р., орденом «За мужність» III ступеня.

Герої не вмирають....

Одне з останніх Інтерв`ю з Юрієм (червень 2014 року):
http://www.segodnya.ua/…/bezhenec-iz-donecka-chelovek-s-gra…

Також матеріали про Юрія:
http://incognita.day.kiev.ua/yurko-matushhak.html

На фото: поряд з Юрієм стоїть ще один боєць полку "Дніпро-1", В`ячеслав Макаренко, який вважається без вісти зниклим після Іловайську.

Сьогодні я врешті дочитав том ідеологічних та геополітичних праць Дмитра Донцова. Читав довго, майже два місяці. Колись, коли мені було 18-19 років присутпав до читанння цього тому, однак тоді він був мені ще не по зубам. А ось і осилив. Таких потужних, насичених творів давно не читав. Чіткі, викрастилізувані думки, обдумані і аргументовані ідеї, живий, не канцелярський стиль письма. Приємно, що в українській думці є така постать.

Прикро, що твори писані мало не сто років тому залишаються до болю актуальними і нині. Ті самі біди, що й тоді: національна дріб`язковість, зневага своєї нації і культури, зрада духовного в угоду матеріальному.

Жаль, дуже жаль.

Тисячі Українців прийшли під посольство Королівства Нідерланди

Тисячі українців приходили під посольство Королівства Нідерланди, щоб висловити свої співчуття у зв'язку з авіакатастрофою Боїнга-777.




«Думку не варто висказувати, бо її видно» - сказав один з присутніх.




Вже через кілька годин після трагедії з Боїнгом 777 люди почали збиратися біля посольства Нідерландів в Україні, розташованому на Контрактовій площі в Києві. Люди нескінченним потоком несли квіти, свічки і навіть м'які іграшки.




Літак Боїнг 777 малайзійських авіаліній збили у Донецькій області. Пасажирський літак

прямував з Амстердама до Малайзії. За повідомленнями, загинуло 280 пасажирів і 15 членів екіпажу.




/ Нікіта Мєкєнзін

Mike Tyson: "Get out of Ukraine"