Я зумисне вийшов пізніше, аби нікого не було. Бабусі зі
свяченою вербою, які йшли мені на зустріч були підтвердженням, що я таки вийшов
вчасно.
Та ні, біля церкви таки стояла групка людей. Вони товпилися
поблизу снопу верби. Дехто не соромлячись уліз у саму гущу й гребучись неначе
курка вибирав найдовшу лозину. Менші прутики відчайдушно хрустіли під ногами,
вони нікому не було потрібні. Усі відають, якщо принесеш додому довгого
свяченого прутика, усе в житті буде добре: свячена вербичка дасть тобі здоров`я, радість і благополуччя на увесь
рік: будеш багатий як земля і високий як верба. Свячена верба – це ж оберіг,
який захистить усю родину, якщо стоятиме в домі.
Неподалік з благочестивими обличчями стояли бабусі зі
скерованим до неба поглядом – вони виконували важливу місію: збирали на церкву
гроші в скриньки, які тримали на грудях. Пора така щедра, сама ситуація
вимагала від людей жертвувати на будівництво храмів – свято ж!
Повертатися додому доводилося теж обережно, адже дрібні
галузки були розкидані не тільки біля церкви, але й набагато далі по доріжці,
яка вела до зупинки. Поруч ішли усміхнені сім`ї, діти тримали у руках вербові гілочки. Довгі і з зеленими
листками. Такі як треба. А отже все у їхньому житті буде добре.
Сьогодні Вербна Неділя. Ми привітали Христа, який у Славі
Своїй в`їхав у місто.
Тепер залишилося
Його розіп`ясти.
Немає коментарів:
Дописати коментар